Диво-капелюх: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Цією річкою вони часто, напнувши вітрило, вирушали шукати цікавих пригод. І з кожної подорожі привозили додому, в долину Мумі, нових друзів. Тато й мама Мумі-троля ставилися до всіх тих знайомств цілком спокійно, вони тільки ставили нові ліжка й доточували обідній стіл. Отож будиночок Мумі був повний-повнісінький мешканців, де всі робили те, що їм подобалося, і рідко думали про завтрашній день. Звичайно, там часом траплялися дивовижні, навіть жахливі події, зате ніхто не встигав знудитися (а це ж бо величезна вигода).

Коли Мумрик-Нюхайлик дограв до кінця свою весняну пісню, він сховав гармонію в кишеню і спитав:

— А Пхик прокинувся?

— Мабуть, ні, — відповів Мумі-троль. — Він завжди спить на тиждень довше за всіх.

— То ми збудимо його, — рішуче заявив Мумрик-Нюхайлик і зіскочив з поруччя. — Нині ми повинні зробити щось незвичайне, бо день дуже гарний.

Під вікном горішньої кімнатки, тієї, що на схід, він засигналив їхнім домовленим способом: свиснув тричі коротко і раз довго, заклавши лапу в рот, — це означало, що є якась справа. Вони почули, що Пхик перестав хропти, але не визирнув надвір.

— Ану ще раз! — сказав Мумрик-Нюхайлик.

І вони засвистіли вдвох.

Відчинилося вікно, і Пхик сердито гукнув:

— Я сплю!

— Злазь і не сердься, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Ми хочемо зробити щось незвичайне.

Тоді Пхик розгладив свої зім’яті від спання вуха й спустився вниз мотузяною драбиною (треба, мабуть, згадати, що тут під кожним вікном була мотузяна драбина, адже ходити сходами дуже загайно).

А день заповідався справді гарний. Скрізь було повно різних тваринок. Вони прокидалися із зимової сплячки, метушились, і кожне робило щось своє: одні провітрювали одяг, інші розчісували вусики, лагодили свої житла і всіляко готувалися до нової весни.

Наші друзі часом спинялися; то поглянути, як хто будує собі хатку, то послухати сварку — а в перші весняні дні часто можна почути сварку, бо з зимової сплячки дехто прокидається в дуже поганому гуморі.

Подекуди на гіллі сиділи жуки й розчісували свої довгі коси, а в латках снігу з північного боку стовбурів малі мишенята прокладали собі довгі тунелі.

— Доброї весни! — гукнув старий вуж. — Як минула зима?

— Дякуємо, гаразд, — відповів Мумі-троль. — А ви, дядечку, як спали, спокійно?

— Чудово, — відповів вуж. — Вітай своїх тата й маму!

Так перемовлялися вони з багатьма тваринками, що траплялись їм назустріч. Та що вище вони підіймалися, то порожніше ставало навкруги. Тепер вони вже надибували хіба якусь мишу, що швиденько порала весняну роботу.

Скрізь було мокро.

— Б-р-р, як незатишно, — сказав Мумі-троль, високо підіймаючи лапи в розм’яклому снігу. — Мама казала, що мені в такий сніг лізти не можна. — І він чхнув.

— Слухай, Мумі-тролю, — озвався Мумрик-Нюхайлик, — мені ось що спало на думку. Може, виберемось на вершину і складемо з каміння вежу на знак того, що ми її здолали перші?

— Ходімо! — зрадів Пхик і додав ходи, щоб випередити друзів.

На вершині гуляв весняний вітер, навколо розлягався синій обрій. На захід видніло море, на схід звивалася поміж Самітними горами річка, на північ простелив свій весняний килим велетенський ліс, а на південь здіймався дим з димаря в будиночку Мумі-троля: то його мама готувала каву. Але Пхик нічого цього не бачив. Бо на самому вершечку гори лежав капелюх, високий чорний капелюх.

— Тут уже хтось був до нас! — вигукнув він.

Мумі-троль підняв капелюха й оглянув його.

— Дуже гарний, — сказав він. — Може, він прийдеться на тебе, Мумрику-Нюхайлику?

— О ні! — заперечив Мумрик-Нюхайлик, що звик до свого старого зеленого капелюха. — Він занадто новий!

— Може, тато захоче його носити, — сказав Мумі-троль.