Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

І справді, в кінці квітня командир підгрупи повідомив про свій приїзд. Але час приїзду все відкладався з дня на день, і тільки у травні на батарею прибула ціла колона автомашин.

Майор, а за ним, як за кометою, цілий хвіст капітанів і лейтенантів почали з того, що зникли у командирському бараці, змусивши вишикувану батарею чекати.

— Вони зараз жлуктять там першокласну горілку, — безцеремонно заявив Феттер, навіть не понижуючи голос.

— Не розмовляти в строю! — крикнув хтось із унтер-офіцерів.

Незабаром з’явився майор Белінг зі своїм почтом, але тільки-но почалися рапорти, як на вогневу позицію батареї, сигналячи, в’їхала ще одна колона легкових автомашин. Стоячи струнко, Гомулка промимрив собі під ніс слова з пісні:

— Хіба зна хто чи гадає, що його чекає!..

З лімузина виліз генерал артилерії Бергман у супроводі полковника і кількох підполковників та майорів. Коняча фізіономія Кутшери розпливлась у посмішці. Якщо командир підгрупи терпіти його не міг, то в генерала, навпаки, він користувався великою прихильністю. Кутшера став на правому фланзі батареї.

Генерал сам перевірив у солдатів особисті знаки і навіть оглянув підошви на солдатських черевиках. Потім він виявив бажання бути присутнім на учбово-бойовій стрільбі батареї. День стояв теплий, сонячний. Над позицією кружляв «хейнкель-111», що правив за мішень. На батарейному командному пункті, з’юрмилося стільки офіцерів, що операторам важко було працювати з приладами. Генерал забажав також перевірити уміння Кутшери тактично, а вахмістра — технічно керувати вогнем батареї. Але перш ніж команди генерала встигали пройти по інстанції від генерала до капітана, їх уже виконували.

— Я бачу, — задоволено мовив генерал, — що ваша батарея працює бездоганно!

Через десять хвилин пролунала справжня команда: «Повітряна тривога!» Готтескнехт негайно наказав розстелити на землі сигнальне полотнище, і «хейнкель», пролетівши над батареєю, подався до найближчого аеродрому.

Генерал квапливо попрощався і поїхав. На батареї залишився майор. Він прийняв командування підгрупою і послав свого ад’ютанта на кільцевий провід. А ще за десять хвилин станція повітряного спостереження повідомила, що велике з'єднання бомбардувальників під захистом винищувачів летить через Голландію до кордонів рейху. Одночасно застерігалося, що в районі Кельн — Ессен курсують поодинокі німецькі літаки. Як тільки пролунала команда «Приготуватися до бою!», Кутшера скинув каску, шинель, куртку і наказав принести з барака плащ. Здавалося, він одночасно бачить усе, що відбувається на батареї,

— Прибрати сигнальний знак! — наказав він.

— Але ж у повітрі наші літаки, — запротестував майор. — В даному випадку, капітане, полотнища прибирати не можна!

Кутшера обернувся до майора і примружив очі.

— Я дію згідно з уставом, пане майор! Уже дано команду «Приготуватися до бою!». За кілька хвилин тут з’являться ворожі бомбардувальники!

На командному пункті панувало замішання. Ніхто не знав, виконувати чи не виконувати наказ Кутшери. Роздратований непокірністю капітана, майор закричав:

— Залиште полотнище на місці, треба ж хоч трохи думати, що ви робите!

Кутшера задумливо почухав потилицю, ніби тут і не було ніякого майора, але більше не заперечував.

— Не можна ж сліпо дотримуватися букви уставу, — дорікав йому майор.

Отже, величезний квадрат, десять на десять метрів, білого полотнища з чорним хрестом посередині залишився на місці як яскрава мішень просто в центрі вогневої позиції. її добре видно було навіть з висоти дванадцяти тисяч метрів, проте за кілька секунд про сигнальний знак батареї уже всі забули.

У північно-західному секторі неба, в зоні обстрілу батареї, з'явилась перша ескадрилья бомбардувальників. Вони летіли на висоті п’ять тисяч метрів, і команда Кутшери «Вогонь!» не викликала у майора заперечень. Батарея стріляла залпом з усіх чотирьох гармат, і досить влучно, так що навіть майор, котрий весь час спостерігав у бінокль, захоплено вигукнув; «Чудово!» З’єднання за з’єднанням проходили над ними бомбардувальники у південно-східному напрямку. Батарея стріляла чітко і розмірено, без будь-якої нервозності. Але раптом шістнадцять літаючих фортець «боїнг-II» відділилися від першої групи і змінили свій напрям.

— Вони взяли новий курс! — доповів Готтескнехт і відразу ж додав: — Летять просто на нас!

І тільки тепер усі згадали про сигнальне полотнище, та було вже пізно.

Гриміли постріли. Люди біля приладу керування вогнем і біля далекоміру пригиналися до землі і з перекошеними від страху обличчями зчитували координати стрільби, аж поки самі не побачили в оптичні прилади, як бомбардувальники скидають смертоносний вантаж. І тоді всі — від майора до останнього солдата — кинулися у захисток під бруствер. Тільки Готтескнехт, зігнувшись у три погибелі, залишився на місці, а Кутшера з непокритою головою стояв посеред вогневої позиції і кричав на все горло:

— Приберіть же нарешті полотнище, ви, бандити!

Раптом перед ним з’явився присадкуватий Цемцький. Він, напевно, вискочив з бліндажа; обличчя в нього було багряно-червоне, і він, зовсім як у школі, тикаючи в небо пальцем, пролепетав:

— Я… я… пане капітан!

Він, мов прудка ласочка, прошмигнув ріллею і миттю згорнув полотнище. Але в цю ж хвилину нестерпний гул моторів змінився пронизливим завиванням, яке з шаленою швидкістю переростало в оглушливий пекельний свист. Здригнулася земля, захиталися, зриваючись з кріплень, гармати, і страшенної сили вибух на мить розколов ясний день; в повітря здійнялися фонтани грудок і хмари диму, які, злившись у суцільну завісу, заступили сонце. Над гарматами, окопами і командним пунктом продзижчали осколки. Потім запала гробова тиша. І серед цієї тиші ще пролунало два гарматні постріли, згодом до них приєднались інші зенітки, знову запрацював радіолокатор, і шалена, безладна канонада ще довго котилася вслід з'єднанню ворожих бомбардувальників.

Жодній гарматі бомби не завдали шкоди. Вибуховою хвилею трохи зачепило командний пункт, але й там нічого страшного не сталося. І тільки Цемцький, Фріц Цемцький, лежав на ріллі мертвий.

Увечері Гольт обійшов позиції, зриті кратерами бомб. У бараках повилітали шибки, в деяких місцях позривало і пошкодило дахи. Всюди велися ремонтні роботи, чулися стукіт молотків і дзижчання пилок. Невеликий загін солдатів-зенітників, присланих з підгрупи, лагодив телефонну лінію.