Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гольт не відразу збагнув, що йдеться не про молодого Ціше, а про його батька, про того товстого чоловіка з бридкою пикою.

— Що таке?.. — насилу вимовив він. — А як же я?

— Не хвилюйся. Він пробуде тут лише кілька днів.

«Кілька днів… Ось воно як буває: коли приїжджає чоловік, то коханця виганяють за двері…» І тільки тут до його свідомості дійшло, що той бридкий Ціше буде з своєю дружиною… Від ревнощів і огиди у Гольта аж розум затьмарило. Не пам’ятаючи себе від люті, він грубо схопив її за зап'ястя.

— Якщо ти дозволиш йому до себе доторкнутися…

Фрау Ціше злякалась. Але коли він стиснув їй руку, обличчя її полагіднішало, повіки опустилися. Потім, опам’ятавшись, вона сказала:

— Ти надто багато собі дозволяєш!

«Ага, ось воно як!» — Гольт випустив її руку і враз відчув нестерпний головний біль і страшенну втому. Він рвучко узяв зі спинки стільця шинель і надів пілотку. Фрау Ціше байдужим поглядом стежила за ним. Його енергія вже згасла. Він чекав, щоб вона сказала хоч слово. Але фрау Ціше мовчала. Коли він уже спускався східцями униз, ним опанував відчай: «Тепер я зовсім самотній!» Переборовши гордість, Гольт повернувся назад і подзвонив. Вона не відразу йому відчинила. Він стояв на порозі з пілоткою в руці. Фрау Ціше потягла його в прихожу, відвела з лоба пасмо, що спадало йому на очі, і усміхнулась:

— Дурненький, подзвониш мені, коли тобі знову дадуть звільнення.

Він нерухомо стояв перед нею.

— Ти не повинна…

— За кого ти мене маєш! Кожна жінка завжди знайде вихід!

Гармати привезли вже з ремонту, тепер роботи було сила-силенна. «Антонові» поставили новий ствол. Всі боєприпаси замінили, тепер присилали якісь особливі снаряди. А через день з санчастини повернувся Гомулка. Спеціальним наказом Гольтові і його однокласникам присвоїли звання старших курсантів зенітної служби. Гомулка — у нього на голові був наліплений пластир — сказав:

— Ого, тепер ми вже старші курсанти.

Після обіду прибуло поповнення — учні двадцять восьмого року народження з Сілезії. Гольт, Вольцов, Феттер і Гомулка, стоячи біля канцелярії, дивились, як новачки злазили з грузовиків і як їх потім повели на склад переодягатися.

— Так і ми тоді приїхали, — мовив Гомулка.

Гольт мовчки хитнув головою. Від того дня їх, здавалось, відділяла ціла вічність.

— Хлопці, ми свого досягли! — крикнув Феттер. — Адже тепер ми старші курсанти!

Батарея вишикувалась на проїзній дорозі, і почався розподіл. Нввоспечених старших курсантів призначили командирами гармат і навідниками на різні обслуги. Шмідлінгові ледве вдалося залишити Вольцова, Гольта, Гомулку і Феттера за «Антоном».

Кутшера, як завжди, без кашкета і, як завжди, у супроводі собаки, виступив перед батареєю з промовою.

— Слухати всім!.. — Проте цього разу він і словом не обмовився про самовиховання.

— Він уже й сам не радий, — сказав Гомулка, коли вони повернулись у барак. — Йому тільки не хотілось відступати від свого принципу.

— Це можна назвати «самовихованням одного капітана», — пожартував Гольт.

Батарею знову привели в бойову готовність. Десь опівночі Вольцов ще раз прочистив банником новий ствол. Цієї ночі батарея вела вогонь невдало. Новачки, напевне, лякалися чи, може, ще не опанували приладами, і їх збивали з пантелику звичайні радіоперешкоди. Гармати стріляли в південному напрямку, а бомбардувальники гули десь на півночі. Вольцов одчайдушно лаявся, бо з нового ствола витікало кипляче мастило і пропалювало йому рукавицю. В проміжках між стрільбою зенітники чули, як біля радіолокатора люто горланить Кутшера.

Батарея тепер на дві третини складалася з новачків двадцять восьмого року народження. Крім двадцяти шести однокласників Гольта, з колишніх старших курсантів залишалось тільки п’ять чоловік: два далекомірники з Гамбурга — Дузенбекер і Гершельман — та Ціше з двома своїми товаришами по школі з Ессена. Обидва гамбуржці прийшли ввечері в барак до Вольцова, принесли сигарет і горілки. Вони терпляче вислухали докори Вольцова, а потім усі разом відсвяткували примирення. У всьому був винен один тільки Гюнше!

9

Через кілька тижнів Кутшера ввів для всієї батареї щоденні стройові заняття. Шкільних учителів він прогнав.

— Латинь? Навчатися стріляти куди важливіше!

Щоночі налітали англійські літаки, а вдень міста Німеччини бомбардували американці. У квітні повітряні нальоти посилились, і інтенсивність їх уже не зменшувалась. За безнастанною муштрою хлопці не мали жодної вільної хвилини.

— Це значить, що скоро буде інспекційна комісія, — говорив Шмідлінг.