Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Дурниці,— заперечив Вольцов і дістав з задньої кишені свій нерозлучний довідник. Перегорнувши кілька сторінок, він прочитав: — «Коли 1629 року шведи на чолі з Густавом-Адольфом збирались у похід на Німеччину, Густав-Адольф виголосив перед шведським рейхстагом такі історичні слова: «Я вважаю, що для нашої безпеки, честі і, врешті, миру немає нічого вигіднішого, ніж вчинити сміливий напад на ворога».

Розпочалася підготовка. Вольцов і Гольт втекли з уроку німецької мови і порізали шкіряний портфель Вольцова на тонесенькі ремінчики, які по кілька штук поприбивали до кийків. Потім Вольцов змазав ці саморобні нагаї жиром і заховав у шафу.

Вже кілька днів ішов сніг. Швидкісні ескадрильї, які щоночі літали на Берлін, останнім часом повертали назад над Голландією. Увечері також не передбачалося тривоги, бо з самого обіду почалася завірюха.

Цього разу на боці Вольцова виступали також Феттер і Рутшер. Рутшерові вирізали у санчастині гланди, і він тепер майже не заїкався.

— Чому б нам не напасти зараз? Навіщо зволікати? — заявив Вольцов.

Відразу ж після вечірнього обходу вони позіскакували з постелей і одяглися. Маленький Кірш, який жив у бараці «Берта» і шпигував на користь Вольцова, доповів:

— Вони полягали спати.

— Одягти каски! — наказав Вольцов.

Ціше розгублено спостерігав за цими приготуваннями. Вольцов сказав йому:

— Тепер твоїм друзям доведеться заприсягтися, що вони більше не чіплятимуться до нас, а ні — то рознесемо їхнє лігво! Ти залишишся тут, — наказав він. — Кірш, ти відповідаєш за те, щоб Ціше нікуди не виходив звідси!

Вони крадькома обійшли барак «Цезар» і з північного боку наблизились до «Берти». Пробравшись навшпиньках коридором, хлопці несподівано ввалилися у простору кімнату. Вольцов увімкнув світло. Рутшер і Феттер забарикадували столом двері, що відкривалися назовні.

Гамбуржці злякано посхоплювалися і сиділи на постелях.

— Доброго вечора! — сказав Вольцов. — До нас дійшли чутки, що ви, панове, збираєтеся на нас напасти, і до того ж з великою перевагою сил?

— Ідіть ви до біса! — крикнув хтось заспаним голосом.

— Мовчати! — гаркнув Вольцов. — Дасте чесне слово, що ви не нападете на нас серед ночі зненацька? Ну, говоріть!

Гюнше спантеличено глипав на Вольцова, що стояв загрозливо близько від його постелі.

— Ми не дозволимо змушувати нас давати будь-які обіцянки, — мляво промовив він.

— Гаразд, отже, не хочете! — з погрозою в голосі крикнув Вольцов. — Тоді, як сказав Шліффен, найкраща оборона — наступ. Ану, хлопці, вперед!

І, поки Гольт та інші шмагали нагаями заціпенілих від несподіванки гамбуржців, Вольцов схопив акваріум, що важив добрих півцентнера, підняв його і під одчайдушні зойки жбурнув його на постіль Гюнше. Той ледве встиг підібгати ноги. Величезний скляний ящик, розпліскуючи воду, з дзенькотом ударився об спинку так, що койка ходором заходила. П’ятдесят літрів води вилилось на постіль і на підлогу, на всі боки з дзенькотом розлетілося розбите скло, в калюжах підскакували і тріпотіли рибки… Гамбуржці були немов паралізовані. Гольт устиг разів зо три огріти Вільде нагаєм по спині, перш ніж той надумав захищатись. А Вольцов тим часом поперекидав усі шафи, розтрощив об стіну вазони, настільні лампи, вази, попільнички. У повітрі через усю кімнату з свистом, немов спортивний диск, пролетів якийсь портрет і, дзенькнувши, розбився. Інші хлопці люто орудували нагаями.

Дехто з гамбуржців, отямившись від переляку, зіскочив з постелі. Але захищатися їм заважали довгі нічні сорочки, а удари нагаїв сипалися градом. До того ж вони були босі, а довкола валялись осколки скла.

Раптом розчинились двері. Старші курсанти з інших кімнат, теж у нічних сорочках, кинулись на допомогу своїм, але їм заважав стіл, та й Феттер з Гомулкою відважно захищали вхід. Нарешті Вольцов закінчив свою руїнницьку роботу. На додачу ще й розтоптав ногами столика, на якому стояв акваріум.

— Ось, матимете чим натопити грубу! — примовляв він. Потім розірвав на шматочки календар і жбурнув репродуктор у свого ворога Гюнше, що сторопіло сидів на постелі в оточенні рибок, які вже мляво тріпалися, і ледве встиг затулитися ковдрою, рятуючись від пущеного в нього «снаряда».

— Готово! — вигукнув Вольцов. — А тепер бажаю вам приємного сну!

Кімната мала вигляд немов після прямого влучення бомби. Вони прорвалися коридором, де стовпились старші курсанти, і подалися у свій барак.

Вранці атмосфера була напружена до краю, всі нервували. Гольт помітив, що гамбуржці тепер тримаються осторонь від інших старших курсантів. «Може, хоч тепер дадуть нам спокій», — подумав він. Готтескнехт не доповів про цю подію командирові батареї, бо існував неписаний закон — не повідомляти начальству про результати так званого методу самовиховання.

Але капітан про все довідався.

— Слухати всім! — гаркнув він перед вишикуваною батареєю. — П’ятеро бандитів з обслуги «Антона» цієї ночі вчинили розгром у бараці «Берта». Справжні варвари!.. Жбурляти акваріум!.. Де таке чувано? — І вже повернувшись, щоб іти, невесело додав: — І з п’ятьох оцих розбишак троє зібралися у відпустку… Я їм покажу відпустку!..

І все ж за два дні їх викликали в канцелярію для одержання відпускних посвідок.

— До батька їдете? — запитав Готтескнехт. — Я теж з тих країв.

В Ессені Гольт, Вольцов і Гомулка зупинили грузовик, який підвіз їх до Касселя. Машина насилу пробиралася в хуртовину по заметених снігом дорогах. З Касселя вони доїхали поїздом до Ерфурта, а там знову трапився грузовик. Автострада була очищена від льоду і снігу, але машина з газогенераторним двигуном, що працював на дровах, рухалася дуже повільно. Обабіч дороги розкинувся зимовий ландшафт. Зверху в машині аж свистіло. Вольцов сидів у кабіні водія. Гомулка, влаштувавшись разом з Гольтом у кузові під тріпочучим на крізному вітрі брезентом, з задоволенням мовив: