В цей час знадвору донісся звук поліцейської сирени. Гольт сперся на стіл, рука з пістолетом опустилася, горло йому здавило.
— Отак ми кінчаємо… Хрістіан, що ти накоїв…
В кімнату вбігли поліцейські, на Феттера наділи наручники і вивели його. Гольт кинувся в ліжко, зарився обличчям у ковдру і навіть не відчував, що Гундель гладить його по голові.
Надвечір до Гольта з’явився привітний молодий чоловік з кримінальної поліції і написав коротенький протокол. Через кілька днів Гольт одержав письмову подяку від начальника поліції. Він читав її, не відчуваючи ні радості, ні задоволення.
Тепер він думав про Феттера без ненависті і без співчуття, звідкись здалека на нього насувалося почуття страху. Він передчував, що лист з поліції — це ще не все.
Чому він не йде туди сам, щоб дати нове свідчення у справі Феттера, ні — у власній справі?
Лише через кілька днів Гольт дав собі відповідь на це запитання. Якось, коли по обіді він ішов на заняття гуртка французької мови, його зупинив Готтескнехт.
— Гольт, — сказав він, — може статися, що сьогодні або завтра вам доведеться прийняти певне рішення. Прошу вас, не робіть нічого, не порадившись зі мною.
— Що ви хочете цим сказати? — запитав Гольт.
Готтескнехт знизав плечима.
— Коли в школі наводять довідки про успіхи того чи іншого учня, то це не просто так собі. Подумайте добре. Більше я вам нічого не маю права сказати.
— «Смисл ваших слів темний», — процитував Гольт.
Він одразу ж подумав про Феттера. Відтоді як Гольт передав його в руки поліції, він жив у постійному нервовому напруженні, а тепер воно переросло в дожидання. Повертаючись додому, він зустрів Гундель.
Вона стояла біля інституту і здалека виглядала його, і це було незвично. Гундель була бліда. Вона взяла його під руку і пішла з ним до його кімнати.
— З тобою, власне, хотів поговорити твій батько, — сказала вона. — Але його викликали на завод, там якась термінова справа, і він, на жаль, мусив негайно поїхати.
— Що батько хотів од мене? — запитав Гольт.
Вона не зводила з нього очей.
Знову приходили з кримінальної поліції.
— У справі Феттера?
— У твоїй справі. Тебе викликають до прокуратури.
У Гольта все попливло перед очима.
— Ти щось начебто вкрав, — сказала Гундель зовсім пошепки. — Аж не віриться.
— Однак, це правда, — промовив Гольт. — Можеш вірити.
— В такому разі це, очевидно, сталося ще до того, як ти втік у Гамбург?
— Так, до того.
Гундель з полегшенням зітхнула, але він цього не помітив. Він тільки чув, як вона знову запитала:
— Чому ж ти не зізнався у всьому сам?
— Так, чому? Зараз я й сам задаю собі це питання, — відказав Гольт.
— Адже ти заявив про Феттера в поліцію… Тут якесь протиріччя!
— В мені багато протиріч, — сказав він. — Може, я. хотів викрутитись. Я боявся, щоб вони не вигнали мене зі школи. Адже могло статися, що Феттер давно забув про ту дрібницю. І я вийшов би сухим із води.