Гольт різко хитнув головою.
— Ні, не кажіть нічого! — попросила фрау Арнольд. — Отже, я стала його дружиною… зайшла в тяж від нього і сказала йому про це. Потім я зовсім несподівано налагодила знову зв’язок з підпіллям і — я не могла діяти інакше — знову зайнялась нелегальною роботою. Кілька місяців усе йшло гаразд, а потім мене знов ув’язнили. У в’язниці в мене сталися передчасні пологи. Дитина не прожила й години… Сюди я повернулася раніше за Арнольда — у травні. Він приїхав у серпні і запитав про дитину. Він сказав, що це я вбила її, тому що політика, мовляв, мені дорожча за його дитя. Він, звичайно, не може цього зрозуміти. Взагалі він багато чого не може зрозуміти. Звідки йому знати, чого я натерпілася в камері, як у мене боліло серце за дитиною… Ви питаєте, чому я не піду від нього? Адже я залишаюсь його дружиною тільки на папері. Я приводжу до ладу його речі, стежу, щоб він зовсім не занепав, перу йому білизну, варю їсти, прибираю кухню й кімнату, а також вистоюю за нього в чергах біля крамниць. Він хоче, щоб так було й надалі. Тож усе так і залишиться. Я не можу розлучитися з ним після всього того, що було, я повинна принаймні піклуватися про нього.
Гольт мовчки дивився на фрау Арнольд. Вона зблідла, гіркі зморшки залягли в куточках її губ. На заводі вона була мужньою жінкою, і скільки мук витерпіла в минулому, а вдома корилася і спокутувала провину, яку на неї звалили.
Вона сказала:
— Того, про що я розповіла вам, ніхто не знає. Вам я мусила, зрештою, розповісти, як усе було. Але більш про це ні слова ніколи!
Гольт відчував, що це протиріччя не пасує до фрау Арнольд і що колись вона переборе його, можливо, навіть скоро, і, можливо, саме він зуміє допомогти їй в цьому.
— Я взяв квитки на органний концерт в Зюдкірхе. Ні, ні. Якої ви про мене думки! Ніякої служби там не буде! Справжній концерт органних творів Баха. Ходімо, не роздумуйте!
На вулиці вона взяла його під руку. Це теж було нове, але його вже ніщо не дивувало. Він спробував пояснити їй, що таке поліфонія, строга імітація, фуга, контрапункт. Знялася хуртовина. Десь удалині знову закалатали дзвони, і їх передзвін розлягався по безлюдних вулицях.
Після свят аж до Нового року Гольт не зустрічався з фрау Арнольд. Зима прийшла із снігопадами і жорстокими морозами. Становище на заводі стало критичним. Фрау Арнольд була перевантажена роботою. Вона майже не роздягалась і майже не спала, весь час була в роз’їздах. Незважаючи на лютий холод, вона їздила на шахти і, як колись Мюллер, привозила вугілля, сировину, ампули, пакувальний матеріал. Професор Гольт також днював і ночував на заводі.
Навіть життя Гольта взимку ускладнилось. У школі опалювалось тільки кілька кімнат, у яких позмінно навчалися випускні класи. Навчання в інших класах припинилось.
Чим довше Гольт не бачив фрау Арнольд, тим сильніше вона полонила йому уяву. Досі він дивувався цільності її натури, отому її, «що я говорю, те й думаю», узгодженості її мислення, почуттів і вчинків. Тепер він довідався про разюче протиріччя: наскільки сильна вона була в своїх переконаннях у роботі, настільки ж нерішуча, безвільна і слабка виявилась у особистому житті.
Вона була слабка, як усі жінки. Тільки через жіночу слабкість вона відчувала себе винуватою перед цим чоловіком. Безперечно, і їй хотілося бути упокореною, і цей чоловік так спритно покорив її, що вона почувала себе зобов’язаною і служила йому, як панові. Він користався з її слабкості; чоловіки завжди користаються із слабкості жінки. Гольтові давно слід було випробувати свою силу. Задля неї самої. Авжеж, і задля неї… Він і так, мабуть, надто довго вагався. Хіба вона сама не йшла йому назустріч? Хіба не називала його Вернером і в розмові не клала довірливо свою руку на його? Він довго ніяк не міг позбутися безглуздого почуття підлеглості їй. Так, він не скористався з усіх тих знаків… Він сам собі дивувався. Надто довго змушував він фрау Арнольд чекати!
Наближалось 11 січня, день його народження, і фрау Арнольд будь-що мусила знайти для нього час! Але увечері напередодні, коли він вийшов із школи, в парку на нього чекала Анжеліка.
Хто зна, скільки вона чекала його на лютому холоді, у волоссі в неї виблискували кристали снігу. Пальто теж було запорошене снігом.
— Я дала собі слово не набридати тобі більше, — сказала вона, боязко зиркаючи на нього, — але навіщо ти прислав роман про Трістана й Ізольду, від нього стало ще гірше…
Коли вона це говорила, її завжди таке жваве обличчя було бліде й непорушне, голос глухий, а в погляді світилось одне тільки німе прохання… І в його серці знову заворушилось бажання стати іншим, щоб мати змогу віддячити цій дівчині за її почуття. Він ухопив її за руку.
— Зима — погана пора! Хіба в таку холоднечу всидиш десь на лавці?
Не дивлячись на нього, Анжеліка сказала:
— Ну, тоді ходімо до мене! Бабуся сьогодні пере й раніше десяти не повернеться.
— Ти з глузду з’їхала! — вигукнув він.
Вдома Гольт намагався тверезо обміркувати, як жити далі. Він дозволив Церніку загнати себе на слизьке, переконати себе в тому, що в нього пливе земля під ногами, ба навіть що він летить у прірву. Отже, не було більше рації турбуватися про себе і про своє життя. Щоб знову відчути твердий ґрунт під ногами, треба щось зробити. Передусім не слід втягувати у свої протиріччя Анжеліку, її надто жаль, він не мав права занапащати їй життя. А крім того, мусив будь-що покінчити з отим нестерпним напруженням, яке чимдалі більше давалося взнаки у його стосунках з Юдіт Арнольд.
Другого дня Гольт подзвонив фрау Арнольд на завод. По її голосу зрозумів, яка вона рада, що він подзвонив, і що вона, відмовляє йому всупереч своєму бажанню. І цього разу він не погодився з нею.
— Ні, Юдіт, сьогодні ви мусите знайти для мене час… Ніяких квитків у мене немає. Сьогодні день мого народження.
Запала тиша. Перешкоди на лінії. А ось знову її голос:
— Гаразд. Важко, але якось та буде. Хочете прийти до мене? Приходьте. Тільки, будь ласка, не раніше дев’ятої.
Після обід Гольт і Гундель пили колу. Він був неуважливий, заглиблений у свої думки, згорав од нетерпіння… Згорав од нетерпіння, незважаючи на присутність Гундель. Потім прийшов Цернік, і, як завжди, від коли в нього розпалювалось чимдалі сильніше бажання посперечатися. А коли десь біля восьмої з заводу повернувся професор, Гольт зовсім утратив спокій. Він попрощався і встав з-за столу.
Гундель здивувалася:
— Куди це ти? Адже сьогодні день твого народження!
— Річ у тім, Гундель, — сказав Гольт, вдягаючи свій кожушок, — що, хай то буде день народження, різдвяна ніч, Перше травня чи що б там не було, всі ми про щось з кимось домовляємось.
Заледве минула дев’ята, як він уже був біля будинку Юдіт Арнольд. Йому довелося довгенько стукати. Та ось нарешті рипнули двері, і вона відчинила. Її чоловік, що завжди лежав на софі, сьогодні пішов грати в скат. Гольт услід за Юдіт Арнольд увійшов до кімнати, зняв свій кожушок і повісив його на гачок.