— У такому разі ви ніколи не зрозумієте мистецтва! — гаряче заперечив Вульф. — Мистецтво можна зрозуміти лише через почуття, і… і тому воно створене тільки для еліти… для кола втаємничених!
Гольт поряд з розгніваним Вульфом здавався собі мало не святотатцем.
— А що ж то таке за коло?
— Коло освічених людей, — відповів Вульф, роблячи непевний рух рукою, з якого важко було зрозуміти, чи він включає, чи виключає з цього кола присутніх.
— Кого ви вважаєте освіченими людьми? — допитувався Гольт.
— А хоча б усіх нас отут, — сказав Вульф і знову повторив свій загадковий жест.
— Так! — сердито вигукнув Гольт. — Але, сподіваюсь, ви не маєте на увазі молоду? Адже вона дурна, хоч об дорогу вдар! Хіба ви не помітили? Невже ви і її хочете зарахувати до числа освічених людей?
Вульф злякано озирнувся, чи не чув, бува, хто. Його сестра, котра досі сиділа біля них мовчки, навпаки, так зраділа, що її негарне обличчя аж просяяло.
— Облишмо цю розмову, — примирливо почав Гольт. — У всякому разі, мене ваш Рільке не задовольнив. Читаючи Шторма, Гете, я розумію, які мене почуття огортають, а коли читаю Рільке — нічого не збагну. У нього все дзвенить і пахне ладаном. Я терпіти не можу почуттів, що підміняють мозок.
— Своїх віршів я вам, безумовно, не покажу, — сказав Вульф бундючно й сердито. — Ви їх однак не зрозумієте.
Гольт усе ще намагався якось заспокоїти Вульфа.
— Я міг би спробувати, — сказав він якнайпривітніше. — Я знаю, коли в людини серце сповнене почуттів, вона пише вірші.— Гольт посміхнувся. — Коли я закоханий, мені інколи також хочеться повіршувати.
Це ще більше образило Вульфа.
— Таких почуттів, як кохання, — презирливо промовив він, — для мене не існує.
— Можу собі уявити, — докинув Гольт.
Але Вульф був глухий до іронії.
— Чого варті подібні суб’єктивні емоції? — продовжував він. — Для мене, лірика думки, якого хвилюють почуття самотності… загубленості… якщо їх осмислити в дусі часу… чи ж не так?.. Те, що я відчуваю, — це абсолютне невдоволення життям, велика безнадійність…
— Невдоволення життям, — повторив Гольт. — Ех, чоловіче добрий, — раптом вигукнув він, — та ви ж абсолютно не здатні збагнути життя і час! Озирніться навколо себе! Життя сповнене протиріч — це так. Але ж ви за усіма отими ангелами, за «буттям заради смерті» і подібною нечистю не помічаєте найпекучіших проблем нашого часу?
Вульф прикрився маскою пихатості.
— Найпекучіші проблеми! — промовив він. — Уявляю собі!
Гольт розлютився.
— Дві світових війни, п’ятдесят мільйонів убитих, і ви навіть не запитуєте у себе самого, що ж то воно за світ, у якому можливе отаке?
Вульф відповів зневажливим жестом:
— Є люди, які не можуть збагнути невимовного, люди, які перебувають виключно в полоні явищ… Я завжди намагаюсь проникнути в суть речей… я прагну збагнути суть світу.
— Добре, дуже добре! — вигукнув Гольт, і його охоплювала чимдалі сильніша лють. — Проникнути в суть речей… Що ж, давайте негайно проникнемо в суть світу, починаючи з цього дому! — Він махнув рукою в напрямку кімнат і накинувся на переляканого Вульфа: — Та годі вам, зрештою, так боягузливо озиратись! Те, що я вам зараз говорю, може чути кожен! Молода, і ви це знаєте не гірше за мене, така дурепа, що мені шкода чоловіка, якому доведеться жити з нею. Чому він одружується на ній? З любові? — Гольт розреготався. — Ні, мій любий, у них обох ви навряд чи помітите щось схоже на те, що з’єднує людей, мов звуки в одному акорді. Що ж є суттю цього шлюбу? Посаг! І хіба ви не бачите, як тридцять дорослих людей лише вдають, ніби вони ймуть віру отому базіканню про «одне тіло», або про те, що «чоловік і жінка — одна спілка», чи що «двоє паруються, щоб створити одне…»? Та кожен з них чудово знає… авжеж, і ви також, що тут хитромудрий лис вхопив дурну як пень гуску! — Гольт знущався: — От вам і проникнення в суть речей, от вам і чудовий приклад суті світу!
Вульф сидів заціпенівши. Він увесь зблід, навіть вуха побіліли.
Нарешті настав час, коли Гольта прорвало, коли все, що в ньому накипіло, вилилося назовні.
— Що ж, продовжимо заглиблюватися в суть речей! — сказав він. — Тепер покажіть, що у вас є чуття невимовного! Моя мати дозволила мені спати з нашою служницею. Як це вам подобається? Я мушу лише зважати, аби ніхто анічичирк. А тепер хоч на мить уявіть собі,— а у вас, звичайно, вистачить на це фантазії, хоч ви й лірик думки, — отже, уявіть собі, що я привів цю дівчину сюди і говорю: «Шановна пані, дозвольте представити вам Брігітту, нашу служницю…» Хотів би я побачити, що тут було б!.. А Брігітта ж у десять разів розумніша за молоду, працьовита, кмітлива, гарна… Але у її батька немає ні заводу, ні фірми, нема в неї і впливового дядечка, як у мене. А тепер, запитаю вас, чого варта суть такого суспільства, у якому кожен ідіот, якщо тільки він одержує в посаг нерухоме майно, кожен лицемір, якщо перед його прізвищем стоїть слово «фірмд», кожне базікало, якщо його батько є власником імпортної фірми Вульф, важить більше, аніж порядна людина, що живе з праці своїх рук? Таке суспільство, — як би там не смикалося ваше обличчя, — не варте навіть того ціпка, яким його слід було б розмолотити на друзки!
Вульф опам’ятався від заціпеніння; він, мов захищаючись, простяг руки в бік Гольта і підвівся. Гольт схопився на ноги.
— Сядьте! — скомандував він і силоміць посадив Вульфа на стілець.