В двері постукали. Брігітта, накриваючи стіл, сказала:
— Дами чекають на молодого пана за півгодини у вітальні.
Гольт різко обернувся і повторив:
— Чекають молодого пана у вітальні…— Його зненацька охопила лють: — Скажіть дамам, хай дадуть мені спокій! — Він злісно загорлав: — Нехай проваляться у саме пекло разом з їхньою вітальнею і «молодим паном»!
Брігітта злякано дивилася на нього. Гольтова лють згасла так само раптово, як і спалахнула.
— Пробачте, — сказав він, — вас це не стосується. — І гнівно додав: — Не минуло й години, як я тут, а мене вже нудить!
— Бажаю вам смачного, — сказала Брігітта й причинила за собою двері.
Гольт сів вечеряти. Він проковтнув випускну яєчню, з’їв смажену грінку з американським консервованим сиром, випив чашку чаю. Отже, він знов у матері, тут панує інший порядок, треба перестроюватись. Гольт уявив собі матір, тітку Маріанну, Геннінга, капловухого Вульфа і навіть ревного кравця. «Ну, гаразд, — зітхнув він. — Вибору немає. Спершу треба твердо стати на ноги. Чорний хід — закритий, шляхів для втечі більш немає». Один з світів залишався для нього незрозумілий, другий став огидний, втеча чорним ходом завела його в безвихідь ілюзій.
Гольт підвівся, зібрав на тацю посуд, зніс його униз і поставив на стіл у кухні. Брігітта мила тарілки. Він сів на табуретку.
— Чи дуже тут захвилювались, коли я не повернувся? — запитав він.
Брігітта, не підводячи голови від мийниці, промовила:
— Будь ласка… Дами чекають на вас!
Грюкнули двері. Хтось пройшов через передпокій. Гольт упізнав кроки матері. Засичав телефонний диск. Двері кухні були прохилені, і Гольт чув кожне слово.
— Це Доротея Гольт. Прошу пана комерційного радника, але швидко!.. — Довга пауза. — Франц? Вернер повернувся. Ні. Я з ним ще не говорила, він купається. Так. Ні. Побачимо. Що-що? Гаразд. Подзвони сьогодні ж Геннінгам, добре? Звичайно, у мене мов гора з плечей звалилася, можеш собі уявити!
Гольт криво посміхнувся. Телефонна розмова закінчилась. Ще мить, і фрау Гольт стояла на порозі кухонних дверей. Вона з незворушним спокоєм на обличчі ніби ненароком глянула на Гольта, потім кілька секунд дивилася на Брігітту, яка ще нижче нахилилася над мийницею, і нарешті знову зупинила погляд на Гольтові. Тепер її обличчя було сама радість, удавана радість, удавана посмішка на повних губах, удаваний блиск у очах. Фрау Гольт театральним жестом піднесла руки до грудей:
— Вернер…
Він підвівся. Мати взяла його за плечі, обняла, поцілувала в чоло.
— Як хороше, що ти повернувся!
Вона, виявляється, вміє й губи надути.
— Як ти міг завдати мені такого болю!
Ці слова мали б його зворушити, та Гольт не піддавався.
— Бур’янину куди не кинь — не пропаде, — сказав він з удаваною веселістю і пішов услід за матір’ю через передпокій у вітальню.
Гамбургські будні знов заполонили Гольта: вранці ванна, сніданок, потім байдикування, прогулянка. По обіді він щодня виходив з дому і по кілька годин тинявся крижаною, засніженою пустелею Еллергольцського болота, блукав, копирсаючись у власній душі, безцільно, до втоми. З усіх сил намагався відшукати у своєму житті, яким воно перед ним вимальовувалося, щось хороше: після великодня він знову почне відвідувати школу, складе екзамен на атестат зрілості, а потім вивчатиме юриспруденцію і взагалі спокійно чекатиме, як пообіцяв комерційний радник, доки бременський дядечко Карл забезпечить його майбутнє.
Гольту ні словом не докоряли за його кількатижневу відсутність. Ніхто не розпитував, де він був, ніхто не гудив. Комерційний радник першого ж вечора, привітно поплескавши його по плечу, сказав:
— А, втікачу, всесвітній бродяго! Не треба мені нічого розповідати, усі ми пройшли крізь свою годину бурі й натиску…
Між іншим, він знову щедро обдарував Гольта грошима й сигаретами. А фрау Гольт негайно ж викликала кравця і пишномовно заявила:
— Ти погано знаєш мене, коли думаєш, що твої витівки, моя єдина дитино, не знайдуть у моєму серці найщирішого розуміння!
Угледівши таке «велике розуміння», не захотіла пасти задніх і тітка Маріанна. Вона, незграбно кивнувши головою, сказала:
— Твій дядько Карл з Бремена вважає, що навіть птах, який убрався в пір’я і став дорослим, ще довго повертатиметься до старого гнізда.
Карл Реннбах сповістив, що наступної неділі приїде вечеряти, і це викликало хаотичну метушню в домі. В Гамбург він завсіди приїздив з нагоди якоїсь наради і, як завжди в таких випадках, гостював у своїх зведених сестер.