Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Безперечно! — з сарказмом докинув адвокат. — Причому ця свобода дій у нього вимушена так само, як і обмежена.

— Обмежена? Чим? — роздратовано запитав Гольт.

— Ну… хоч би тотальною муштрою і підгонкою всіх під одну колодку. Тими ж самими нашими прославленими нормами. Самопожертва в боротьбі, наприклад, безчесність всякої капітуляції і таке інше.

— Я теж вважаю капітуляцію безчесною, — задерикувато сказав Гольт, — там, де вона не викликана абсолютною необхідністю. — Він був далеко не впевнений у своїх словах. Хіба Зепп не розповідав йому, що полковник Барнім капітулював разом з своїм полком?

Адвокат глянув на Гольта допитливо, потім знову зняв окуляри.

— Persaepe accidit, ut utilitas cum nonestate certet[29]? — мовив він задумливо. — Проте не будемо вдаватися до аналізу поняття честі, котрим ми зараз оперуємо. Гаразд, гаразд… Ви маєте рацію, то я перший нагадав про це. Але досить лише запитати, чи беретеся ви визначити, коли саме настає «абсолютна необхідність» для капітуляції? А втім, облишмо це.

«Шкода, що тут немає Гільберта, — подосадував Гольт. — Він би йому пояснив, за яких обставин капітуляція є виправданою!» Йому вже набридла ця тема. Але тут в розмову втрутився Зепп:

— Пробач мені, тату. Ці розмови ні до чого не приведуть. Нам особисто вони не принесуть ніякої користі. Такі софізми, — вів далі він, підвищивши голос, — може, й прикрашають застольні бесіди, але для нас вони не служитимуть опорою.

— Звичайно, звичайно, — погодився адвокат, — опорою служити вони не можуть… Але ж ви тим більше не знайдете опори, якщо закриватимете очі на глибокі внутрішні протиріччя!

— Проте не слід забувати, — вже сердито вигукнув Зепп, — що деякі внутрішні протиріччя, які мені доводилося спостерігати, просто деморалізують!

Адвокат попихкував люлькою. Він наморщив лоба. Але тут фрау Гомулка підвела погляд і холодно сказала:

— Мені здається, що за останній рік деморалізуючий вплив на тебе мали зовсім інші обставини.

— Про це ви не маєте жодного уявлення! — схвильовано сказав Зепп.

Адвокат вийняв з рота люльку.

— У всіх вирішальних питаннях, — сказав він спокійно, хоч і з деяким докором у голосі, — як ти знаєш, твої батьки знаходили спільну мову. Саме тому твої натяки на деякі незлагоди слід вважати дуже безтактними, тим більше що ти наважився їх зробити в присутності гостя. Est adulescentis maiores natu vereri[30].

Цей латинський вислів, здається, найбільше вразив сина, бо він вигукнув:

— Stultus es qui facta infecta facere verbis cupias[31]! Облиш своє латинське красномовство, тату, мені воно, їй-богу, не імпонує!

— Що ж до нашої нездатності розуміти твої переживання в Рурській області, — продовжував адвокат з незворушною холоднокровністю, — то ми тільки прагнемо розширити твій кругозір. Але облишмо це! Я передбачав ці суперечності і зовсім на тебе не ображаюсь. Бо де ж іще, як не дома, ти можеш так вільно виявляти свою юнацьку пристрасть до протиріч!

Гольтові ця сцена була дуже неприємна. Він сказав якомога спокійнішим тоном:

— Дозвольте мені попрощатися! — Можливо, він сам своєю запальністю викликав ці сімейні суперечки… — Мої недавні заперечення були безтактні, — признався він чесно, — і по суті невірні. Часто захищаєш перед іншими те, в чому сам далеко не впевнений. Захищаєш всупереч власним сумнівам. До побачення, пані! Дуже вам вдячний… Хайль Гітлер, пане доктор!

Зепп провів його палісадником. Він все ще ніяк не міг заспокоїтись. Гольт сказав примирливо:

— Не бери все так близько до серця, Зепп! Мені ця картина знайома. Я з своїм батьком також не в злагоді.

— Так, але найстрашніше те, що саме він має рацію! — сказав Гомулка. — Так, він має рацію! Але я не можу з цим погодитись, здатися на милість переможця!

— А ти й не здавайся, Зепп! Ми як-небудь самі виберемося з цієї халепи!.. — «З цього пекла!» — подумав він.

Гольт пішов вперед алеєю. «Не буду цим терзатися, — сказав він собі.— Досить з мене! Не треба заганяти себе в могилу. Знайти уявну точку, — думав він, — втупити в неї очі — і вперед… марш!»

Гольт тинявся Парковим островом і, зупинившись біля тенісних кортів, деякий час спостерігав за грою дівчат. Потім чекав на мосту. Була вже четверта година. Він обіперся спиною на дерев’яні поручні і підставив обличчя сонцю, кинув недокурок у затхлу стоячу воду.

— Прийди ж нарешті! — проказав він уголос. Весь час поглядаючи на годинник, дивувався, що минуло всього лиш кілька хвилин. Час зупинився! Він повторив у думці: «Прийди!» Але коли вона, вийшовши з тінистої вулички, повернула до ріки, раптом злякався і як вкопаний стояв біля поручнів. Вона повільно пішла по мосту, ніби і не бачила його, і зупинилась тільки тоді, коли Гольт покликав її:

— Гундель!

— Я ж не знала, а може, це в тебе несерйозно, — простодушно сказала дівчина, глянувши на нього великими очима. — Вчора я, мабуть, здалася тобі дурненькою, я потім вже зрозуміла, коли як слід подумала.

— Ні, це я поводився мов божевільний, — запротестував Гольт. — Я біс знає що тобі наговорив. Уявляю, як ти злякалася!

[29] Дуже часто буває, що вигода сперечається з честю (лат.).

[30]

[31] Дурний той… хто хоче словами перекреслити дурні вчинки! (Лат.).