Я того дотику чекаю,
І жду твоїх нових пісень,
Коли я спать один лягаю.
10.4.1965 р.
ДО ВАС ЗВЕРТАЮСЯ Я, ЛЮДИ!
Якось життя людське проходить,
Немов літак в холодну даль,
І за собою залишає
Вузеньку димчату вуаль.
Даремно так людина б’ється,
Все чогось хоче, все спішить.
Життя два рази не дається,
Тому спіши хоч раз прожить.
Але ми часто винуваті,
Як винуваті ми самі,
Що сидимо самотньо в хаті,
Немов індики на сідлі.
Що сидимо, або шукаєм
Пригод на голову свою,
А потім всіх підряд ми лаєм,
Замість, щоб ніжитись в гаю.
Хіба для того я родився,
Хіба для того я живу?–
Аби тягнути з брата жили,
І душу мучити йому.
Бо він вже ніг носить не може,
А ти здоровий, як бичок,
Бо він трудився дні і ночі
А ти тинявсь, як дурачок,
Бо влаштувався десь в конторі