Й всю ніч «трудились» до зорі.
А хлопців, щоб не заважали
Їм обіймать дівочий стан,
В Афганістан всіх на котлети,
Або в Ірак десь, чи в Іран.
Така була радянська дійсність,
І що не вождь, то і – артист,
Але й сьогодні, як я бачу,
Все той же самий аферист.
От тільки вивіски вже інші,
І тут вже нічого робить,
Бо, щоб створить нову систему,
То треба і себе змінить.
9.9.1988 р.
ПРАЦЬОВИТИЙ НАРОД
Кажуть, що жінки ледачі,
А зайдіть ви в дитсадок,
Скільки там сопливих плаче,
Хто ж туди привів їх, хто?
9.9.1988 р.
ПРОЩАЙ, УКРАЇНО!
Були сусіди в нас і друзі,
Була і хата, і село,
А зараз що вам і сказати? –
Уже спаплюжили його.
Була в нас люба Батьківщина,
А зараз, що з того, що є?
Коли не бачить мати сина,
Який десь з торбами снує.
Куди ж тоді загонить влада? –