Хай же він вас ніжить і кохає,
Як говорять: у останній раз,
Хай він вас любов’ю надихає,
Так, як Сонце, так, як Місяць нас.
Хочу вам свій досвід передати,
Щоб у світ зійшли з мого щабля,
Й помилок ви тих не повторяли
Що ми робили їх щодня.
Я не знав ні вірності, ні ласки,
І завжди на мене хтось ричав,
І в руці, тримаючи указку,
Як індик він вічно нас повчав.
Боже ж мій! Куди ж дівались свідки?
Хто ж мене обскуб, як гусака?
А у мене ж ще маленькі дітки,
Й кожному ще треба молока.
Де мої ви, роки молодії,
І куди поділася весна?
Все життя трудився на Росію,
У якій я був за чужака.
Зупиніться люди, зупиніться,
Хай держава буде будь-яка,
Тільки ви занадто не крутіться
Їм за кусень хліба й буряка.
7.5.1988 р.
НАТІ
– Людина я, можливо, й дивна,
Але це як кому сказати,
Тому, як хтось щось в мене просить,
То як же можу я не дати?