А пройде ніч – оця коротка мить,
І посмішка у променях зникає,
Саме тоді – як хочеться любить,
Саме тоді – коли душа палає.
А прийде день і поле зашумить,
І промінь посмішки у сонячному злеті,
О, знали б ви – як хочеться любить!
Й любов свою лишити на Планеті.
3.2.1989 р.
СОЧІ
Як на пляж приїхав в Сочі
То не знав, де діти очі?
Бо весь берег, мов квітками
Був устелений жінками.
Я дививсь на те багатство –
Апетитне і грудасте,
І подумав сам про себе:
– Скільки ж жити хлопцям треба! –
Щоб все те переробить,
Що на березі лежить!
2.9.1988 р.
НАЙЖАДНІШИЙ НАРОД
Настільки жадні всі жиди,
Що рот відкритий в них завжди.
Й привикли, щоб ми їм давали,
От нас за що ті «поважали».
І дивиться на нас він, як хижак,
Бо думає, що він – вожак.
Хто в Європі побував,
Той завжди з нас глузував.