А так же бідненький старався,
Щоб забувавсь й про вихідні.
9.9.1988 р.
ЛЮБИТЕЛЯМ ЖИВОЇ КРОВІ
Дориченку С., Шабанову О.
Вчителько, ріднесенька моя!
Скільки ж крові випив з тебе я,
Ну, а скільки вип’ю – невідомо,
Якщо не відпустиш ти додому.
Але, певен, ще пройдуть літа,
Й кожен скаже: – Вчителько моя,
Ти прости, рідненька, за ті дні,
Коли ми були такі дурні.
4.10.1998 р.
СИСТЕМУ НЕ ПЕРЕРОБИТИ
Я в ідеальний світ повірив,
І у порядність всіх вояк,
А хто ж тоді мене, як гуся
Пограбував та ще й роздяг?
Хто обікрав мене і діток,
І з мене євнуха зробив,
Щоб я коханням не займався,
А імператору служив?
Хто вчив кричать хвалу убивцям,
Й весь день кулі й снопи в’язать,
От й докричались всі щасливці,
Отож нехай сопуть й мовчать.
Кохать – кричали – аморально,
Ну, а самі оті кнурі
Робили скрізь свої гуральні,