А на долонях нили мозолі.
Я зупинивсь. Я знаю, – винуватий,
Що я зайшов у робі в ресторан,
Бо до їдальні довго мандрувати,
А я спішив, щоб встигнути, мадам.
Я – будівельник. Ви пробачте, люба,
Та зрозумійте і мене ви теж,
Можливо ми здаємось вам і грубі,
Але ж ми вам будуємо котедж.
Та ми на долю не нарікаєм,
Ми горді будівельники землі,
Для вас свої ми душі надриваєм,
Щоб ви жили, як справжні королі.
Але і ви, щоб те не забували,
Як можуть у людей щеміти мозолі.
22.1.1975 р.
ТИ РАДІЙ!
Ти радій, що на тебе ще дивляться люди,
Що цілують і люблять тебе,
І ще хочуть схопити за груди,
Й ще поніжить тебе, вгадай де!
Ти радій і спіши рай пізнати
На землі, а не в Божім раю,
Бо яку з вас хто знатиме радість,
Як не знатиме ніжність земну.
26.9.1974 р.
ПЕРШІ ДОЩІ
Літо, ніби казка, де я не погляну,
Боже! Скільки світла і яка краса.
Й чи хоч раз згадав ти про свою Світлану,