ЩОБ НЕ СМІШИТЬ ЛЮДЕЙ
Я одне не розумію: чом нема тебе?
Адже глянь, яке чарівне небо голубе.
Глянь, як Місяць між хмарками з вилами біжить,
Ніби хоче, там – на хмарах, когось погубить.
Потім в тебе, ніби в люстру, очі свої вклав,
І тебе, як хлопець дівку – обіймав і цілував.
Ну, а ти, щоб я не бачив – стала тут же під дубком,
Й разом з ним побігли в поле, що знаходивсь за ставком.
10.5.1960 р.
ХОЧУ ВСІХ!
Я знаю, що щастя одне не буває,
Тому ото люди його і шукають.
І поки те щастя своє хто знайде,
То поле, мабуть, не одне обійде.
Так само і я, що тут гріх вже таїть,
Ходжу і шукаю, щоб душу погріть.
Я знаю, що щастя мене обминає,
І скільки живу – то від мене втікає.
І поки своє буду щастя шукать,
То буду і іншим я допомогать.
І хоч їм порою бувало грубив,
Але цю «роботу» завжди я любив,
І хоч жіночки ті були часто з перцем,
Але ту роботу робив їм – від серця.
6.12.1961 р.
ЛЮБЛЮ ДИВИТИСЬ В ОЧІ
Я люблю дивитись людям прямо в очі,
Особливо в ніжні, голубі, дівочі.
І мені, здається, серце перегріте