Як для неї «Волга» то – її вже рівень.
То ж співай же, кельмо, ти сильніше нині,
Щоб й мої світитись могли очі сині.
Щоб могли світитись, ще й сліпити «Волгу»,
Ту, що з глузду зводить в нас людей надовго.
Обцвітають вишні, яблуні і сливи,
А тому й згадав я дівчину з Оливи.
Вже пройшли і роки, і життя проходить,
А до неї й досі ніжність моя ходить.
Ходить кожен вечір, тільки Сонце ляже.
Що ж мені робити ? – може хто підскаже.
9.5.1959 р.
ГОЛОС І ВРОДА
Ніби по гіпнозу йду на твій я голос,
Він лоскоче душу, як у полі колос,
Він такий приємний, ніби в спеку море,
Що забудеш тут же про біду і горе.
Він такий красивий, чарівний і дужий,
Що й зимою голий побіжиш по лузі.
Через яр і поле, у вогонь, і в воду –
По любов, по щастя, по дівочу вроду.
7.6.1961 р.
БОЛОТЯНА ЛЮБОВ
Ти мене заставила
Думать дні і ночі
Тільки вже по іншому
Про кохані очі.
Бо вони хоч світяться,
Та зовсім не гріють,
Жабою в болоті,