Мелашка. Глядіть же. (Пішла.)
Цокуль (один). Одної здихаюсь, друга причепиться! Ну, та цю можна н по потилиці заїхать! Ху, аж упрів. Піду хоч одсапну... (Пішов у світлицю.)
ЯВА VI
Входе .Харитина, одягнена, як у першій дії.
Харитина. Скинула одежу, соромом моїм зароблену, і легше мені стало. О моя убогая, полатаная, кривавицею заробленая одежа! Яка ти мені мила тепер! Тілько тебе на-г діла — і порадоньку зараз знайшла. Прощай, багатая осел'е,-прощай!.. Важко мені було жити, та легше було дихати, поки я тебе, багатая оселе, бачила тілько віддаля, а переступила твій поріг — і ти запалила мій покій вогнем пекельної муки! Бодай же і ти понялася вся вогнем... (Кладе ключі на стіл.) Бодай і вас іржа була із’їла раніш, ніж я вас в руки взяла... Прощайте!.. Бог з вами, прощайте! (Ідег)
Мелашка, їй назустріч.
Мелашка. Куди це ти так нарядилась?.. Ми тебе тут просватали, а ти..,
Харитина. Піду звінчаюсь!.. Звінчаюсь!.. Прощайте! (Хутко виходить.)
Мелашка (сама). Стривай!.. Куди ж це вона справді? Чудно. А, чорт її бери, мені однаково, аби з двору. Треба сказать йому. (Іде до світлиці.) Хазяїне, а йдіть сюди!
Входе Цокуль.
ЯВА VII
Цокуль. А чого ти?’
Мелашка. Харитина втікла.
Цокуль. Ну! Куди?
Мелашка. Не знаю. Переодяглась в стару одежу і пішла. Я її питаю: «Куди?»,— а вона, мов несамовита, каже: «Звінчаюсь... звінчаюсь... звінчаюсь...»
Цокуль. Та ти не брешеш?
Мелашка. Побий мене бог! Он і ключі кинула. Цокуль. Еге! Поклич мерщій Панаса.
Мелашка. Чи не до Рухлі знову! (Вийшла.) Цокуль (сам). Що ж та гава, Панас, і досі робив?.. А може, вже балакав і вона призналася йому? Чого доброго! І вродиться ж таке божевільне... А, побила мене лиха година з нею. Коли б чого не наробила! Чогось аж острах мене взяв. Ну що, як вона пішла до Рухлі та почне славить?.. Це так!.. От тобі й титар!.. А, краще б я був осліп на’той час, як ти мені в око запала.
ЯВА VIII Входять Панас і Мелашка.
Цокуль (до Панаса). Ти ще не бачився з Харити-ною?
Панас. Та її ще не було і в хаті.
Мелашка. Вона в коморі переодяглась.
Панас. Де ж вона, що з нею?
Цокуль. Збожеволіла від кохання до тебе, от що!
Панас. Нехай бог боронить! Та де ж вона?..
Цокуль. Утікла. Чи не до Рухлі знов пішла? Біжи хутенько, та побалакай з нею любенько, та заспокой її, та поверни додому.
Панас. Та я її на руках принесу! (Виходить хутко.)
Цокуль (до Мелашки). А ми ходім пошукаємо її по оселі, чи не зачепилась вона за бантину... От нещастя, от нещастя!..
Мелашка. А вам що? Ледачому туди й дорога! Нащо вона вам здалася?.. Хіба я вас не кохаю?..
Цокуль. Та відчепись ти к чорту з коханням: в печінках вже воно у мене сидить.