Панас. Та невже то все брехня?
Цокуль. А ти й тепер не ймеді мені ще віри? Де ж твій був розум, що ти переказам повірив? І не', сором же тобі? За кого ж ти мене маєш, хіба я в бога не вірую, кому ж я зробив яку кривду, скажи, скажи?.. О люде, о недовірки!.. Ну, хочеш, я образ поцілую, я присягну!..
Панас. Я й вірю вам, хазяїн, і не вірю! Ви присягаєтесь, що ця неслава — брехня, а Мелашка божиться, що правда, що сама бачила.
Цокуль. Мелашка?! О, клята брехуха! Нехай же скаже при мені! (В двері.) Мелашко, Мелашко! А іди сюди!.. Побачимо!.. Ач, яка завислива лукава молодиця! Хіба ти не знаєш, яка вона лиха?..
Входе Мелашка.
І ти бога не боїшся?
М е л агш к а. Що там?
Цокуль. Брехні пускать такі про Харитину!
Мелашка. Свят, свят! Нічого я про неї не казала.
Панас. Брешеш! Ти мені казала, що вона живе з хазяїном!
Мелашка. Бреши ти сам, божевільний! Я за ключі, що їй дали, розпалилася, а згарячу, може, й сказала яку дурницю, так мало що не скажеш у серцях — вільно тобі повірить! Я знаю тілько те, що вона тебе, дурного, любить без міри, а ти .слину пускаєш за хвойдою Марусею, та й годі!..
Панас (кидається на Мелашку). Відьма ти проклята! Я вб’ю тебе!
Мелашка (тіка в1 двері). Тю! Навісний!..
Панас. Так он яка правда!.. Прости мене, мій боже! Сам сирота і скривдив так тяжко сироту! Мені соромно й глянути на неї; вона відцурається тепер від мене, як я попереду від неї відцурався!
Цокуль. Та про це не журись! Тілько побалакай з нею приязно, то вона все забуде, бо любить тебе, сам ти знаєш.
Панас. Дай боже! І я її люблю щиро! І\ першому, хто почне поговір пускать, розірву пащеку! Спасибі вам за вашу прихильність до мене. Я з Харитий'ою сьогодня побалакаю, і якщо моє щастя,\то хоч і в неділю до шлюбу.
Цокуль. Нехай тобі бог помагає, а я зарані благословляю.
Панас. Спасибі. (Пішов.) О, лукава людина, як же скривдила бідну дівчину!
ЯВА V
Ц о к у л ь, а потім Мелашка.
Цокуль (один). Одлягло від серця! І то недобрий чоловік, хто з дівчатами зв’язується. Прямо як спутаний ходив! Тепер трохи полегшало. Коли б тілько не здуріла та не призналася,— пропаде вся праця.
Входе Мелашка.
Мелашка. А що, як діло?
Цокуль. Іде, як колеса на мазі!
Мелашка. Дякуйте ж.
Цокуль. Спасибі. О, моя ти куріпочко!, Гляди ж не схиби.
Мелашка. Та я своє зроблю, мовчатиму... а ви?.. Мене обнімаєте, а на других моргаєте...
Цокуль. Не нагадуй вже, годі! То лукавий попутав. Піди ж подивись, що там робиться,— доводь діло до кінця.
Мелашка. Тепер треба їх звести, та я боюся Панаса.
Цокуль. З Панасом нічого балакать, ти Харитину напути...