Перший том «Драм і комедій» Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) вийшов в Одесі 1897 р. в друкарні Південно-російського товариства друкарської справи з цензурним дозволом від 24 вересня 1896 р. Том відкривався драмою «Бурлака».
Успіх окрилив автора настільки, що він відважився звернутися за дозволом виставляти п’єсу на сцені. Але послав не рукопис, а друкований перший том з таким супровідним листом:
«В Главное управление по делам печати, отделение драматической цензуры коллежского секретаря Ивана Тобилевича. литераіурный псевдоним Карпенко-Карый Прошение.
Вместе с сим я отправил заказною бандеролью первый том драм и комедий моего сочинения, на малорусском языке. Между другими пие-сами помещена драма в 5 д. «Бурлака», еще не игранная на сцене.
Покорнейше прошу Главное управление, сделав надпись на первом томе о дозволении к представлению на сцене еще не игранной пиесы «Бурлака» и других, помещенных в этом томе и уже дозволенных к представлению раньше пиес,— один экземпляр возвратить мне через Елисавет-градское городское полицейское управление по жительству моему в квартире Александра Макеева (Большая улица, дом Остроухова).
Коллежский секретарь Иван Тобилевич.
25 февраля 1897 года:
Елисаветград» (ЦДІА СРСР у Ленінграді? ф. 776, оп. 25, спр. 7,
1897 р., арк. 13 і зворот).
Через деякий час Санкт-Петербурзький цензурний комітет, якому
ЗО квітня 1897 р. було доручено розглянути цю справу, відповів Головному управлінню в справах преси 5 травня 1897р.:
«В Главное управление по делам печати. 5-го марта за № 1829 канцелярия Главного управления по делам печати препроводила пьесу' на малороссийском наречии: «Бурлака» — драма в 5 д. И. Тобилевича дляѵ доставления заключения — имеет ли пьеса эта быть дозволена для сцены.
В изложенном сюжете нет ничего предосудительного и тенденциозного, почему она представляется возможною к исполнению на сцене.
О сем С.-Петербургский цензурный комитет имеет честь довести Главному управлению по делам печати и представить экземпляр собрания сочинений г. Тобилевича» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, сгір. 7,
1897 р., арк. 17 і зворот).
Наступного дня, 7 травня 1897 р., на титулі друкованої драми «Бурлака» в першому томі «Драм і комедій» з’явився напис: «К представленню разрешено» (Ленінградська державна театральна бібліотека ім. А. В. Лу-начарського, № 20299).
Наведені документи спростовують неточне тлумачення історії з цензурним дозволом до виставлення «Бурлаки» на сцені, яке дав П. К. Сакса-ганський у своїх спогадах: «Бурлака» під різними назвами посилався в цензурний застінок, там його піднімали на дибу й вертали з написом: «Признана к представлению неудобной». Порадившися з братом, рішили послати друкований том до цензури, сподіваючись, що між дозволеними й «Бурлака» пролізе, тим паче, що до друку його дозволено. І, о радість! В Кременчуці я одібрав цензурований 1 том, «дозволенный к представлению» 7 травня 1897 р. за № 3715» (Саксаганський П. (Тобілевич П. К.). По шляху життя. X.— К-, 1935, с. 186). Щодо цієї версії допустив неточності у своїх «Спогадах» і син І. К. Карпенка-Карого — Назар Тобілевич («Театр», 1940, № 3, с. 11).
П. К. Саксаганський засвідчив і день прем’єри «Бурлаки» в «Товаристві російсько-малоросійських артистів», яким вони удвох з І. К. Карпенком-Карим керували: «15 червня (1897 р.— Р. П.) «Бурлака» з великим успіхом пройшов у Кременчуці. Цікаво, що на другий день після вистави жандармське управління вимагало цензурованого примірника. «Со страхом веліїм» поніс я друкований перший том. Роздивились і повернули» (Саксаганський П. (Тобілевич П. К.). По шляху життя, с. 186).
Постановку вистави здійснив П. К. Саксаганський, який виконав головну роль. «Постановкою драми «Бурлака» і особливо створенням образу Опанаса Саксаганський немовби підсумував свою творчу роботу в «Товаристві» з дня його утворення. Це було його вище досягнення на той час. Вистава викликала захоплення глядачів, квитки продавались миттю, і біля зачиненого віконця каси завжди збиралися бажаючі пробратися в театр» (Тобілевич Богдан. Панас Карпович Саксаганський. К., 1957, с. 120).
Коли до «Товариства» приєднався М. К. Садовський у 1898 р., роль Опанаса була передана йому, а П. К. Саксаганський грав писаря Омеляна Григоровича.
Обидва виконавці створили яскраві образи позитивного героя тих часів — протестанта проти сваволі й насильства, борця за правду.
Достовірним, гранично переконливим був І. К. Карпенко-Карий у ролі старшини Михайла Михайловича, иаділитіш його олімпійським спокоєм людини, впевненої в безкарності своїх злочинів. «Він грав його настільки реально і правдиво, що тип старшини Михайла Михайловича викликав обурення не тільки серед публіки, яка дивилась спектакль, а й у мене,— писала С. В. Тобілевич,— хоч я вже звикла бачити майстерну гру і вже не забувала, що переді мною діє на сцені актор, та ще й в особі такої знайомої мені, близької людини» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 320).
На початку XX століття п’єса «Бурлака» була у репертуарі багатьох українських труп. У 1902 р. вона з’явилась і на сцсні Руського народного театру. Цю виставу вдосконалив М. К. Садовський, який очолював театр у 1905—1906 рр. Виділялась вистава цієї п’єси і в Київському театрі М. Садовського протягом періоду його існування (1907—1920 рр.).
Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 1, с. 3—103.
1 В и с к а.— Назва населеного пункту. В Кіровоградській області є місто Мала Виска (центр Маловисківського району) і село Велика Виска (того ж району).
2 Басарабі я.— Йдеться про Бессарабію — частину сучасної території СРСР між річками Дністром, Прутом і пониззям Дунаю. Входить до
складу Молдавської РСР, а Хотинський район — до Чернівецької області, Ьілгород-Дністровський та Ізмаїльський — до Одеської області УРСР.
.Уставні грамоти — акти, якими визначалися відносини між селянамн і поміщиками після селянської реформи 1861 р. в Росії. Вони фіксували розмір повинностей, порядок виконання їх і кількість землі, що виділялася в користування селянам. Складання уставних грамот доручалося власникам маєтків, а перевірка і впровадження їх у дію — мировим посередникам. Впровадження уставних грамот, які закріплювали грабіжницький характер селянської реформи, викликало масові селянські заворушення. На Україні в 60-х роках XIX ст. серед великої кількості селянських виступів понад 650 було безпосередньо пов’язано з впровадженням устав* инх грамот.
л І ось — Іосія — ім’я іудейського царя, який вступив на престол у восьмирічному віці і царював з 640 р. н. е. тридцять один рік. За його правління відроджувалось іудейське царство.
5 «Собрание отборных песен» — один із лубочних пісенників, які широко видавались у Росії в другій половині XIX — на початку XX ст.