Райська. Надіюся на ваше добре, благородне серце! (Виходе.)
ЯВА XII
Крамарюк, а потім Кругляков.
Крамарюк. Ах, шельма Альошка! Виудив такого карася: до смерті забезпечений чоловік!.. Трапляється людям щастя.
В дверях голова Кругликова.
А вам чого? Сюда заборонено ходить.
Кругляков. Кому?
Крамарюк. Всім^незнакомим, а вас я перший раз бачу.
Кругляков. Так познакомимся: залізнодорожний, чиновник Кругляков.
Крамарюк. Дуже рад! Тілько я сьогодні вечерять з вами не піду,— мене вже закликано,— а завтра з великою охотою.
Кругляко в. Вечерять? Я сам голодний лягаю спать — подла жінка все промотує на театр!.. Скажіть мені, будьте ласкаві: тут не буває щовечора з квітками женщина — маленька, чорненька, кругленька, гарненька?
Крамарюк. Тут, милий, всякі бувають: і маленькі, і великі, і чорненькі, і біленькі, і гарненькі, і поганенькі, і кругленькі, і плесковаті. Кого ж ви шукаєте?
Кругляков. Жінку! Розумієте, збожеволіла!
Крамарюк. Так шукайте в домі божевільних.
Кругляков. Я ж і шукаю її тут! Подумайте. Я мучусь на ночних занятіях, заробляю горбом, щоб сім’ю прогодувать, а вона, подла, кида дітей і щовечора в театрі!.. Я сам люблю театр до смерті: ми з жінкою були перші артисти в залізнодорожнім театрі. Там познакомились, полюбились і женились... Але грать — одно, а платить гроші за театр — зовсім друге! Ну, нехай би пішла раз в тиждень, а то — щодня. Приходжу додому змучений працею, голодний, діти теж голодні пищать, як перепелята, а її нема! Де мама? В театрі! Браслет заклала, літню кофту і чорну спідницю однесла в ломбард і все квітки купує Барильченкові. Сьогодні не видержав, прийшов сюди, хочу гнать додому в потилицю--і не знаю, як знайти; думав, в уборній у Ба-рильчепка — нема. Порайте, де її шукать.
Крамарюк. Евріка! Одна пані часто сюди носить квітки, страшенно кричить на визовах і кидає на сцену свою шляпку.
Кругляков. Вона! Вже дві шляпи побила і уранці хрипить, як з перепою.
Крамарюк. Біжіть зараз до музикантського бар’єра, там маса учнів і пань, там, певно, і ваша жінка буде кричать.
Кругляков. Спасибі! За раду колись вечерею почастую! Я її за уха виводу з театра. (Побіг.)
Ледве чуті» ии.'нжм і аплодисменти.
ЯВА XIII
Крамарюк, Іван, потім Усай і актьор.
Голос Івана: «Доволі вже! Я більше не піду! Це подла інтрига!»
Крамарю к. Певно, завісу невчас спустили.
Входе І в а н, кида парик.
Іван. Ох! (Сіда.)
Усай (вбігає). Ради бога! Прийом — велика річ!
Іван. Не піду!
Входе п о р т н и й.
Усай. Іван Макарович, голубчик, вийдіть! Гам, крик, визови роблять ефект — і завтра збор.