Усай. Ідея! (Біжить і ще на дверях кричить.) Шукайте зуби у Амішки, може, собачка взяла! (Пішов.)
І в а н. Ну, милий, я з тобою ще побалакаю. Завтра перебирайся в другу уборну...
Крамарюк. Чим же я винен?
Іван. Я тебе знаю — ти сприяв.
Кактус (в дверях). Іван Макарович, починаю.
Іван. А зуби?
Кактус. Єсть, єсть — Амішка гризла.
Іван. Грай тепер трагедію! А-а-а! Весь настрій пропав! (Пішов.)
ЯВА XI
Крамар ю к, потім Райська.
Крамарюк. Пропав і у мене настрій! Хвиля пішов вечерять, а я тут жди; він повсчеря сам, а я лягай голодний спать. От де настояща трагедія.
Входе Райська.
Райська. Іван Макарович на. сцені, і я користуюсь, щоб побалакать з вами. (Починає плакать.) Я нещаснійша женщина!
Крамарюк. Що робить, я нещаснійший мужчина.
Райська. Мужчина не може буть таким нещасним, як я.
Крамарюк. Який я мужчина? Я тепер гірше женщи-ни; я (зітхає) без пола!
Райська. Не жартуйте, Степан Кузьмич, у мене серце болить... Ви близький чоловік до Івана Макаровича, розкажіть йому моє горе, бо я не смію і попросить, щоб заступився.
Крамарюк. Що ж там сталось? Ви справді стривожені.
Райська (здержано хлипає). Уявіть собі: мій Альоша завів амури з вдовою, купчихою Козодоєвою...
Крамарюк. Ах, шельма! Що ж вона — багата?
Райська. Багата, падлюка, щоб її чорт узяв з її багатством!
Крамарюк. Щасливий Альоша — вічний кусок хліба.
Райська. А я, а я? (Витира сльози. Спокійно.) Хто такий Альошка? Безграмотний босяк, а я дочка полковника, і через його подлу красоту покинула свою сім’ю... (Плаче.) Ах, скільки горя, мук я пережила, поки помирилась з бать-ком! Подумайте: босяк, разночинець — і дочка полковника!.. Нарешті батько поміг... Я виучила Альошу грамоти, одягла, вивела на дорогу. Тепер він артист і кидає мене. (Ридає.)
На дверях К а кт у с.
Кактус. Тихо! Бога ради, тихо! Там трагедія, а ви тут кумедію ламаєте. (Знака.)
Крамарюк. Тихо, тихо, Павліна Павловна! Там трагедія — Отелло убива Дездемону. Заспокойтесь.
Райська (хлипаючи). Я вже спокійна, я вже спокійна. (Витара очі.) Попросіть Івана Макаровича, щоб він сказав пару слів Альоші: Альоша його шанує, він його послуха! Подла твар, жирна матрьошка, не могла собі знайти пожарного—давай їй актьора!
Крамарюк. А, принадно! Що не кажіть, а принадно! Альоша, знаєте, грає то королів, то вельмож, а пожарний... Що таке пожарний? Все життя таскається з кишкою. Порів-нання не може буть... Ну, заспокойтесь! Я скажу Івану Макаровичу. Тільки треба, знаєте, вибрать підходящий настрій.
Райська (встає, бере за руку Крамарюка). Ви артист, ви благородний чоловік, у вас чула душа і серце, ви розумієте чужі страждання, як свої!.. *
Крамарюк. О, розумію, розумію.