Крамарюк (жує). Людечка? Пішла додому,— головка болить.
Іван. Брешеш!
Крамарюк. Коли Людечка неправду сказала, то й Стьопка бреше.
Іван. Лукавий прислужник!..
Крамарюк. Єй, не знаю нічого!
Іван. Я стояв на виході і бачив, як граф вернувся за куліси.
Крамарюк. Свята правда. Граф заходив.
І в а н. Ну, говори далі святу правду!
Крамарюк. Так, заходив, заходив. Постривайте. Чого ж він заходив? (Дивиться вгору, нагадує.) А, порт-табак шукав і сказав, що йде в ресторан вечерю для вас заказать.
Іван. А Людмила де була?
Крамарюк. Забув. Не пригадаю. Чи тут... чи вже вийшла... Де тут пригадать, коли у нас, як в калейдоскопі, все міняється.
Іван. Вона поїхала з графом!
Крамарюк. Не може буть?!
Іван. Скотина ти!
Крамарю к. Де моя шапка, я тікаю.
Кактус, на дверях.
Кактус. Степан Кузьмич, у вас не була Палагея Осі-повна?
Крамарюк. Яка?
Кактус. Ваша... Наша... Ставська! Вона Емілію 12 грає, а зуби пропали...
Іван. Що?
Кактус. Послідня сцена спочивальні готова, а Емілія без зубів.
Іван. Які зуби? При чому тут, зуби?
Кактус. У Палагеї Осіповни були свої, хоч і цілі, та жовті зуби, а вона всі свої повиривала і вставила свіжі, білі. В першій сцені виняла зуби — дсспу давили — і вийшла, а хтось взяв зуби.
Усай (вбігає, до Кактуса). Зуби, зуби! Де зуби?
Кактус. Не знаю.
Усай. Жалування одбираєш число в число, а не знаєш, де зуби? Шукай!
Кактус вибігає.
Стьопа, у тебе всі зуби вставні, певно, ти мав практику, п’яний, не раз губив зуби; як ти думаєш, де можуть буть зуби Палагеї Осиповни?
За сценою плаксивий голос: «Де мої зуби? Хто пожартував, верніть мені мої зуби!»
Крамарюк. Стривайте! Я якось спав на пароході, зуби випали, і собачка Палагеї Осіповни занесла під стіл.