Галя. Тяжко бачить, що ви нам щастя готуєте, а собі напасть накликаєте. Не радісно мені тепер і Олексу бачить, коли вас на старість зашлють в чужий далекий край.
Бурлака. Не кажи так, дочко, бо ти мене розсердиш! Що б ти сказала, якби чоловік топився, а я кинувся рятувать його та й сам потонув? «Божа воля»,— сказала б. Отже, й тут так. Я потону, а ти і Олекса будете жить. На безталанні одного виростає щастя другого! Все од бога! Та ще поборемося, може, ще й не потону. Не журися, будь розумн-а, люби Олексу по-прежньому, то й будете щасливі, а я свій вік прожив горюючи — мені однаково. А мати де?
Галя. Та пішли на той бік, вже скоро повинні б і прийти. Може, ви, дядечку, чого-небудь попоїли б?
Бурлака. Хотілось дуже їсти, та й перехотілось спересердя.
Семен входить.
Бурлака. Ну що?
Семен. І не розбереш, такий гвалт. Більша половина так іде, щоб підписать приговор, і вже пішли у волость.
Бурлака. Продають! (До Галі.) Якщо є лишній хліб, то дай мені на дорогу) та знайди мої сакви і пояс, що я зоставив у вас, як їхав у Ѵород.
Галя. Зараз, дядечку, сакви й пояс, здається, в комору мати поклали. (Виходить).
Бурлака. А ти, Семене, біжи зараз запрягай коней та повезеш мене у город. Я зараз до тебе зайду.
Семен. Я скоро справлюся, а ти не барись. (Виходить.)
ЯВА VI
Бурлака (один, довго мовчить). От тобі й дожив віка меж своїми людьми! Ріс€ у степу, старіти став у степу, в степу й помру!. Важко на серці! Один, скрізь один! Чудно склалась моя доля! Чи воно без талану чоловік уродиться, чи талану у бога не заробить?.. Голово, вже стара голово, де прихилишся? У Крим... Знов перекопські степи... Там всякий кущ і камінець буде нагадувать молодість, що марно, ма[)но пройшла!.. Ох! ИІДде я? Ще роакисну чого доброго! Якось так гйдко на душі, і ніби аж плакать хочеться, цього £це ніколи не було.
ЯВА VII
Входить Галя, несе сакви і пояс, на которому в піхві ніж чабанський
прив’язаний.
Галя. Нате, дядечку, сакви — тут я поклала кусок сала і хліб.
Бурлака. Спасибі тобі. Що ж це матері нема так довго? (Зніма з пояса ніж і підперізується, надіва через плече сакви.) Нехай ніж зостанеться, бо по городу недобре якось З ножем ходить. (Кладе ніж на стіл.)
Г а л я. А хіба ви зараз-таки й підете?
Бурлака. Мені нічого тут ждать, дочко, бо вони знущаться будуть надо мною. Поїду в город, і якщо по закону не можна буде дулі піднести громаді, то подамся знову в степи — там Легше жить з вовками-сіроманцями, ніж
тут з темними ілюдьми, ще дурніщі від овець, а лукаві, як сам сатана.
Галя. Дядечку, голубчику! Я>покину все, прийду до вас і буду доглядать вашу старість!
Бурлака. Золоте в тебе серце! І я рад, що воно достанеться. моєму племеннику. Живіть тут, як вам бог дасть; про себе ж дам тілько тоді звістку, коли можна буде обох вас біля себе поселить і хазяїнами зробить. Не журись, дитино моя. Одно вже те, що я буду знать про ваше з Олексою щастя, надасть мені сил легше перенести все те, що зо мною може бути. Ви молоді, ваша доля попереду, а моя що? Мені не страшне ніяке горе! Досада тілько їсть мою душу, як згадаю овець,-котрих поїдом їсть Михайло, а вони ще й прислужують йому. Та що маєш робить? Ет, тілько розвередиш болячку, як почнеш про це балакать! Прощай, мабуть, я матері не діждуся, а мені не хочеться з Михайлом знову побачиться.
Галя (обніма його). Мій батько, наша оборона, не здолаю свого горя! Я день і ніч буду молить бога, щоб він послав вам луччий талан на старість. О, якби ви знали, як у мене серце болить! Я рада лучче зараз умерти, ніж роз’єднаться з вами, та Іде, може, й навіки!
ЯВА.VIII
Ті ж і Олекса, входить хутко і весело.
Олекса. Здрастуйте! О, й дядько;-тут! (Обніма Панаса і цілує. До Галі.) Зоре моя, чого ж ти така смутна, не ясна? Мене зовсім пустили, тепер ми будемо щасливі! Ти мовчиш? А ви, дядьку, що це, в дорогу» наче налагодилися? Я ума не приложу, що тут скоїлось?
Бурлака. Яв дорогу, а зоря твоя пояснішає, як хмара, що трошки затягнула її, одійде далі. Галю, не сумуй! От твоє щастя! (Показує на Олексу.) Живіть любенько, і мені в далекій стороні буде радісно згадать про вас. Прощайте ж! Де буду — дам звістку.
Олекса. Що ж це таке, дядьку?
Бурлака. Старшина підвів громаду зробить приговор, щоб заслать мене на Сибір, так я оце піду шукать правди, а не знайду — утечу туди, де людей нема! Мені ніколи балакать. От вам мій заповіт: поберіться на цім же тижні — я*вас благословляю. (Обнімає Олексу, а потім Галю.) Е! Ще розплачусь. (Іде до дверей.)