Провожатий. А навіщо ж розбійника посилають з одним чоловіком? На такого арештанта і п’ятьох мало! Що я йому зроблю, коли він якби загилив мене по потилиці, то, мабуть, би і до завтрього не дожив.
Старшина. Хоч би він і убив тебе, то ти не смів його пускать; куди він, туди й ти!
Сидір. Куди він, туди і ти!
Провожатий. Я йому кажу: ходім, дядюшка, у волость,— а він і не слуха. «Іди,— каже,— коли тобі треба, я там нічого не забув»,— та й пішов собі другою дорогою убік.
Старшина. Нехай іде, а ти повинен назирці за ним.
Сидір. За ним назирці.
Старшина (до Сидора). Не мішайся!
Провожатий. Я за ним. Він каже:-«Покинь лучче мене, я додому шлях знаю і сам прийду. А щоб мене водили як арештанта — не привик!»
Старшина. А ти злякався та мерщій навтьоки!
Провожатий. Злякалися б і ви такого чоловіка. Він оглянувся та й каже: «Іди ж, іди, чоловіче, прямо у волость, і я туди прийду!» Та так ції слова сказав, що, мені здається, і ви б послухали!
Старшина (до писаря). Пишіть все оце в протокол! А ти, Сидоре, біжи, позви сюди десяцьких та ще візьми чоловіка п’ять з добрими кілками. Тепер я бачу, що він не хотів безчестя, щоб його, такого хороброго лицаря, привели, а незабаром і сам буде! Певно, що він піде зараз до Галі з звісткою, що Олексу випустять; а ми його там і зв’яжемо зараз та в арештантську, а завтра з приговором в острог. Нехай не гвалтує, іродів син! Отут він мені сидить! Та ззивай людей на сход. (Загляда до писаря в бумагу.) А приговор готов?
Писар (не підніма голови). Готовий.
Старшина (показує на провожатого). Він вам не нужен?
Писар (пише). Ні.
Старшина (до Сидора). Одведи його в холодну, а сам біжи ззивай десяцьких і понятих, та людей на сход, що вони баряться?!
Сидір. Зараз. Знаєте що? Я зайду з людьми в шинок та дам їм по добрій чарці, так вони будуть сміливіщі, як прийдеться з тим іродом воювать, бо він же так не здасться, хіба ви його не знаєте?
Старшина. Добре, добре! Розумно пригадав. Веди ж оцього дурня в холодну.
Сидір (до провожатого). Ходім!
Провожатий. Змилуйтесь, господин старшина! За віщо ж ви хочете занапастить мене? Хіба ж я винен, що мене одного послали провожатим з розбійником?
ЯВА XI
Панас тихо входить і стоїть біля дверей.
Старшина. От ми змилуємся! Пустив арештанта, тепер сам будеш арештант і замість його в Сибір підеш!
П рчо в о ж а т и й. Помилуйте, за віщо ж?
Старшина (до Сидора). Веди його! Не пускай арештантів!
Бурлака. Він арештанта не впустив, ось тобі і арештант!
На хвилину картина: старшина, почувши Панасів голос, повертається до нього і мов онімів; писар скочив з стільця, звалив щоти, а Сидір, одхилив-шись, неначе на нього хто замахнувся, хутко виходить.
Полякались, нечестиві! За віщо ти хочеш чоловіка садовить? Від злості, що не по-твойому вийшло? Бачиш, прийшов са'м, без провожатого.
Старшина. Прийшов без провожатого, а підеш звідціля з провожатим! Громада приговорила вислать тебе в Сибір! Сьогодня і приговор підпишуть, уже готов он. А прочитайте йому.
Писар одкашлюється і встає.
Бурлака. Не треба!