С о р о к о т и с я ч н и к о в — сліпий генерал, батько Наташі. Де МИД Короленко — сільський учитель.
Т е р с ні к о Сурма — багатий коза к, хл ібороб.
Матюша — сип його, 12 літ.
Сергій Гуп але и ко — багатий козак, хлібороб.
Тарас Гупа л єн к о— небіж його, унтер-офіцер.
Акіла Акілович — помошник класного наставника. Тарабанов — повар Д а р и н а — покоївка
}
_ „ У .Михайла Барильченка.
Паша — куховарка в
Офіціант.
ДІЯ ПЕРША
Середина хати багатого козака. Дивам турецький, два крісла, віденські стільці, дзеркало, столи, закриті гарнішії скатерками, біля дивана великий домашній килим, на помості під задньою стіною гарна кована скриня, під другою — шафа з книгами.
ЯВА І Явдоха і Тетяна.
Тетяна (розглядає. По хвилі). Гарно. Тут буде Михайло спати, а Пєтю ми покладем у себе. От і все... Кінчай же, моя голубко, приборку та приходь у стару хату — поможеш варити обід, бо на Василину мала надія, нічого не тяме: ні спекти, ні зварить! І чому їх там учать, у тих гімназіях?.. Не знаю, куди пішов старий; ти не бачила?
Я вдох л. Вони з Карпом пішли подивитись на сінокос.
Тетина. Якщо сюди зайдуть, то скажи, моя дитино, о.тімчоиі, щоб він не бавився,— нехай їде на вокзал, бо вже і ‘ К о |) о при Гіде поїзд.
М м /і о х а. Та де там, мамо, скоро! Ще рано! Поїзд при-' * * і ■' II другій годині.
І ггяна. Краще нехай він підожде на вокзалі,, ніж майні, діти його ждать. Я ж піду. (На порозі.) Приходь же, мои голубко, мерщій. (Вертається.) Бор од буде а курятиною, смажене порося, вареники, запечені в сметані, і кисіль... Як ти думаєш,, може, ще що прибавити?
Я вдох а. Доволі, мамо; хіба Петро і Михайло1 з голод-, ного краю?
Тетяна. Вони ж, мої соколи, учені, пани; треба приняти їх гарно.
Я вдоха. Хоч би вони були й генерали, так все одно ваші діти.
Тетяна. То-то ба й є, що генерали... Ми прості, а вони будуть- генерали... Мати божа, як радісно! Я ж піду.., Зараз Пархим заколе порося... а яке, дочко, заколоти: чи чорне, чи біле?
Я в д о х а. Нехай біле — легше патрать.
Тетяна. І справді. А двох курей на борщ, доволі?
Я вдох а. Доволі, одної, мамо! Кури ситі,, та ще салом гарно засмажимо, то й буде такий борщ, якого вони нігде не їли!
Тетяна. Ну, добре! (Іде, вертається.) Ще ж печериці є, спасибі, Карпо достав. Чи ти не пам’ятаєш, як Михайло їх робив?
Я вдох а. Мілко посікти і, скілько печериць, стілько й цибулі насікти, змішать, та з маслом і сметаною запекти; а як будуть готові, тоді вбить три крашанки.
Тетяна. Так, так! Михайла чудово їх робить. (Іде.) Приходь- же! (Вийшла.)
ЯВА її
Я п д п х а і Вас гг л и п а.