Явдоха. Щось дума. А він розумний і добрий! Мало говорить, а розумний.
Василина. Де там!.. Лінивий, зовсім не учився... От брати Михайло, Петро — учені, а як учені, то й розумні.
Явдоха. Ти цього не говори. Карпо каже, що на світі багато є учених дурнів.
Василина. Не повірю, щоб учений був дурень!.. От у тебе гарно тут, як у віночку. Хата нова, три кімнати, комора і пекарня; а у нас хата старомодня, на дві половини, стеля низенька, долівку треба мазати мало не щодня, а тато не хотять нової ставити.
Явдоха. А навіщо даремно втрачатись?
Василина. Добре тобі казати даремно, коли вам поставили нову хату! А у нас... От приїдуть брати, то нігде й спати покласти.
Явдоха. Будуть тут спати. Це ж я для них прибираю кімнату.
Василина. Ну, Петро, хоч і скінчив науку, та ще, можна сказать, студент — де покладеш, там і спатиме; а Михайло скоро буде статський совітпик, треба ж його принять достойно!
Явдоха. Хіба вони, думаєЩ, тут довго будуть?
Василина. Аз місяць.
Явдоха. Ніколи в світі! Грошей попросять та й подадуться в город! Вони і перше на канікулах тут послідні годи не жили, а то щоб тепер...'Де вже там! Учених дітей не вдержиш біли петкчміх батьків. їм тут нудно буде, дспь-два, та й повтікають!
Вас и л її п а. А знаєш, сестро, ти правду говориш! І я вже нудюся!
Явдоха. Сидіть без діла нудно!,
Василина. А все-таки, я думаю, якби у нас був такий будинок, де можна б гарно розміститись, щоб кожному окрема кімната, щоб ніхто не заважав, то вони б тут довше побули.
Явдоха. А хто ж їм буде заважать: у нас будуть спать, у батьків обідать. По обіді, захотів, віконницю зачинив — спи; а вечером, по холодку, на проходку — так, як і в городі!
Васили н а. Ой тісно, тісно у нас...
Явдоха. Ще ж то нежонаті, та вже тісно; а як поженяться на таких панянках, що й ні приступу, тоді вони і носа сюди не покажуть.
Василина. Авжеж! Треба строїть нові, великі горниці,— це не прості люде, що як нема де в хаті, то ліг у клуні або надворі; таких дітей не можна приймать у прадідівській мужичій хаті.
Явдоха. Що ж? Заложить землю у банк та построїть для приїзду учених синів палац — саме по-хазяйськи!
Василина. От ти вже на сміх мене піднімаєш; а хіба ж •я не правду кажу?
Явдоха. Бо й справді сміюся! Як же не сміятись? Для чого ставити братам будинок, коли вони тут жити не будуть? А от як ти вийдеш заміж та будеш тут з чоловіком жить, то тобі поставлять гарну хату, кращу, ніж у нас.
Василина. Коли це буде! Я ще на курси поїду учитись.
Явдоха. Вигадай! Буде вже вчитись, пора заміж! От восени вертається з Петербургу Гупалспко: багатий, тисяча десятин у батька, гарний, як намальований, і унтер-офицер, кажуть.
Василина регоче.
Чого регочеш? Я чула, батько його хоче тебе сватать за Тараса, його Тарасом звуть.
Василина. Чудово, чудово! Унтер-офицерша! Ха-ха-ха!
Явдоха. Не хочеш за Гупаленка, так Демид Семенович, як зачує, що ти вже скінчила гімназію і дома, зараз і з’явиться тут.
Василина. Пхе!.. Сєльскій учитель!
Явдоха. А ти хто? Не пхекай краще! Ну, Гупаленка; я не знаю, чула тілько, що красивий, а Демид, так і пошукать такої пари: гарний, молодий, хорошого роду і закоханий у тебе. Чого тобі ще треба?
Входе Іван, в мундирі старшого писаря.