Ям доха, тіпаючи тихиігжо пісню, дог гас з скрипі і стелить на стінку турецького дивана гарний рушник, а пославши, виходить до середніх дверей, любується. Входе тихо Василина і стає поруч з нею.
Я в доха. Ай!
Василина. Ха-ха-ха! Як у тебе гарно!
Я в д о х а. Ти все на штуках, увійшла так, що я й не чула!
Василина. Ми у гімназії раз у раз вигадували які-небудь фиглі, щоб посміятись. Особливо на уроках
старенького Скруфе!.. Бідний старенький, що тілько він терпів від нас, аж жаль тепер!
Я вдоха. І отакі здоровулі, як ти, пустували?
Василина. Атож!
Явдоха. Я б на місці того старенького приходила з трійчаткою, та якби одлупцювала од ну-другу, то перестали б пустувать!
Василина. Ото яка ти сувора! Не дай бог, щоб такі були учителі: дитячі жарти, щоб посміятись трохи, та й годі, а ти зараз лупцювать. (Розглядає рушник.)
Явдоха. Хіба ви діти? Такі дівулі, що заміж пора!
Василина. Заміж?! Ха-ха-ха! Ти думаєш, що там так, як на селі: всі тілько про заміж думають... А гарний який рушник! Тілько мені не подобається чорне з червоним. Якби замість чорного синє, то й очей би не одвів.
Явдоха. А я люблю чорне з червоним.
Василина (роздивляється і без слів, одним голосом, тихенько виспівує популярний мотив із опери). Ні, чорне смуток наганя, а синє — веселить око! (Наспівує веселе із оперетки.)
Явдоха. Тут і чорне, і червоне рядком, як смуток і радощі ідуть рядком в житті!
Василина (підспівує веселий мотив). Я люблю тілько веселе! Цур йому, тому смуткові!
Явдоха. Мало яких дурощів чоловік не любить?.. А якби не було смутку в житті, то люде не знали б ні веселощів, ні радощів! Тільки через те, що смуток є, радощі та веселощі любі чоловікові.
Василина. Може, може! І справді, якби цілий день раз у раз співати та танцювати, то, мабуть би, обридло! Єй-богу, Явдохо, ти філозоф!
Явдоха. Що то ще за філозоф, скажи, будь ласка? Я чула це слово не раз від свого Карпа.
Василина. Та цур йому!.. Я не вмію розказать. (Підспівує.)
Явдоха. Отакої!.. Училась вісім літ і не знаєш, що то за філозоф!, Навіщо ж говорить, коли не знаєш?
Василина. Та це трудно розказать... це... це... Як би тобі сказать?.. Ну, такий дуже розумний, мудрий чоловік!
Явдоха. А я думала, що це дурень! Терпіть не можу таких слів, що не можна знати, що воно!.. Карпо як скаже іноді таке слово, то я аж сердюсь. Не говори, будь ласка, мені учених слів!
Василина. Ну, добре, добре! Я й сама їх мало знаю. (Підспівує веселе.)
Явдоха. Чого це ти сьогодня на одній ніжці скачеш?
Василина. Мені так весело, так весело, що приїдуть учені, інтелігентні брати...
Явдоха. От ти і знову вперла якесь слово, що й не виговорю! Будь ласка, не говори таких слів, бо я їх терпіть не можу.
Василина (сміючись, цілує Я вдоху). Не буду, не буду!
Явдоха. Коли учений чоловік отакі слова говорить простій людині, то він дурень!.. От мені подобається Іван: він ніколи таких слів не говоре.
Василина. Бо не зна!.. Недоучка! Чотири місяці, кажуть, лежить і за холодну воду не візьметься.