Феноген (до Пузиря). Як?!
Пузир. Продав за сто карбованців.
Феноген (бере халат, до Пузиря тихо). Бачите, а ви мені не вірили, що халат варт сто карбованців.
Пузир (так само до Феногена). Учись: за півгодини заробив руб на руб, та ще мало запросив. Такі люде, коли їм заманеться якої дурниці, утроє платять!
Феноген (про себе). Добре заробив! Бідна Марія Іва-новна, даремно турбувалась, даремно раділа.
Пузир. Аяй забув, скажи, Феноген, щоб мені запрягли бурого в бігунки і пару в шарабан, ми поїдемо на копи дивитись,
Золотницький. Чудові квітки, клумби! Все переродилось, і ти сам переродився: сьогодня на вид ти вже не просто хазяїн, а настоящий обиватель.
11 у з її р. Все дочка чепурить!
Золотницький. А знаєш, Терентій Гаврилович, дочка твоя дорога дитина.
Пузир. Аякже: золоту медаль получила!
Золотницький. Просвіта, брат, велика сила! Признаюсь тобі, що перше я заїздив до тебе тілько по ділу, тепер мені приятно буть у тебе і без діла.
Пузир. А що ж тут, справді, так перемінилось?
Золотницький. Не те повітря: книги, газети, піаніно, освічена молода людина, та ще до всього артистка: гра, співа! О! Ти, брат, цього не розумієш!
Пузир. Ну, це вже даремно! Я сам любив і люблю спів. У мене був чабан...
Золотницький. А, бог з ним, що там твій чабан!
Пузир. Е, бог з ним... Тілько те гарно, що вам до вподоби... А якби ви почули, як той чабан, бувало, заведе «Ой з-за гори, з-за лиману»!
Золотницький. Ну, а Калинович як співа?
Пузир. Чув. І цей співає гарно.
З другої кімнати чутно «Гетьмани, гетьмани» 13 або іншу, можна й не співать, як нема' кому.
Золотницький. Оперний голос! Талановитий, розумний, енергічний молодий чоловік Калинович! Таких молодих людей мало. Слухай, Терентій Гаврилович: от жених для твоєї Сопі, пара, якої пошукать по білому світу.
Пузир. Отакої! Голодрабсць? У Соні є жених — £їобо-тенко, міліонер.
Золотницький. Високий до неба, а дурний як треба. Найшов жениха! Він же безграмотний баран. Хіба ж Чобо-тенко до пари Соні? Бог зна що викладуєш! Чоботенко у твоєї дочки гайдуком повинен служить, а не чоловіком їй бути.
Пузир. Я вас, Петро Петрович, шаную, поважаю, але немало дивуюсь: вискіпали якогось учитслишку і носитесь з ним...
Золотницький. Не учителпшка, а учитель гімназії. Чудак ти, Терентій Гаврилович, єй-богу, чудак! Ну навіщо тобі багатий зять, коли ти сам багатий? Пора вже тобі шукать того, чого у тебе бракує.
Пузир. Я так і роблю: шукаю, де б більше купить землі, бо скілько б чоловік її не мав — все бракує.
Золоти и ц ь к и й. Добре. Ну, а скажи Мені: тобі приятно мать орден? Приятно, кажи, не угинайся!
Пузир. Я й не криюсь. Заслужив — і носкк
З о л о т н и д ь к и й. Так. Ну, а якби тобі дали один орден з широкою червоною стрічкою через плече» а збоку звізда. То це було б ще приятніще?
Пузир. Хаі Широка, кажете, червона сїрічка і звізда на боці — бачив... Не криюсь: ще приятніще. Що ж з того?
ЗОЛОТІПІЦЬКЙ Й. А КОЛИ б ДО' всього цього тебе возвели в генерали: ваше превосходительство! Га? Ще було б приятніще?