Пузир. Ага! (Сміється.) Добре, добре, бо вже :скоро і буряки треба кіэпать. Починайте цей рік раніше, а то не управимось: сила буряка.
Ліхтаренко. Я за свої не боюся. Тепер мануйлівці в наших руках!
Пузир. Хіба вже наділи взяв в аренду?
Ліхтаренко. Аякже, взяв!
Пузир. Митець! Чом же ти не говориш?
Ліхтаренко. Навмисне приберіг приятну звістку на сьогодня. І наділи взяв на десять літ, і казенна оброчна стаття за нами!
Пузир. Оце ти мене повеселив... А що, пане Зелен-ський?!
Зеленський. Та чи буде з того користь?
Ліхтаренко. Буде!
Зеленський. Побачимо.
Пузир. А почому взяв?
Ліхтаренко. Казенна по вісім карбованців, а наділи двадцять п’ять карбованців десятина в год.
Пузир (цмока губами). Овва! Оце вже на Ліхтаренка не похоже!
Ліхтаренко. Не полохайтесь, бо і я, вибачайте, скажу: це вже на Терентія Гавриловича не похоже. Ми маємо під боком безземельних робочих,— яку ціну дамо, за таку й підуть! Нікуди ж дітись, бо тут і дома, і замужем. От вам в десять літ певного бариша п’ятнадцять тисяч тілько на одних робочих, а земля сама себе окупе!
Пузир. Ні,1 що не кажи, а таки прорвався! Я думав, що ти візьмеш дешевше!
Ліхтаренко. Не можна було ніяким способом: разів десять мусив напиватись з мужиками, музику наймав, сам танцював, насилу витанцював! Одних розходів на підкуп несогласних та на угощеніє — п’ятсот сорок вісім рублів тридцять дев’ять копійок.
ГІузир. Ой-ой-ой! Такі розходи!
Ліхтаренко. Та одступного за казенну землю з другими розходами чотириста п’ятдесят два рублі. Я щот покажу... А розкиньте на десять літ, то й вийде по одній копійці на десятину; коли ж невигодно, можна від наділів одка'за-тись — єсть такий пункт. А як я винен, що не спитав, то розходи верну назад. Що робить?
Пузир. Оце вигадав! Посватав у мужиків землю, танцював на заручинах — і не повінчатись? Вінчаю! Тепер мужики нехай танцюють у нас на роботі по злоту в день! А ти маєш з чистої прибилі п’ять процентів від надільної аренди.
Ліхтаренко. Спасибі... З шкури вилізу, то і мені перепаде чимало!
Пузир. Заробиш — матимеш!.. Оце, бувши на земському собраиії, я дізнався, що туди під Херсон кругом голод. Кормі» нема. Мужики продають по півтора карбованця коняку, по сімдесят п’ять копійок вівцю. У нас же кормів сила, одного сіна триста скирт. Так завтра ви, Карло Карлович, і Феноген візьміть з собою шість чабанів і поїдете па ярмарки і по селах, скуповуйте всіх овець! Вигодно: на руб — два буде баришу!!!
Куртц. Овса — сімдесят п’ять копійок?! Еті — да. Бєд-ний мушічок.
Пузир. Я не куплю — другі куплять.
Куртц. Еті — да!
Пузир. А що то у вас, Карло Карлович, в руках?
Куртц знімає платок з вещі.
Баранчик?
Куртц. Чушіло! У меиья хлеб — нет, у менья — овса!
І я поздравляйт хазяїн баранчик, чушіло! Еті — да... Сосун баранчик! Чушіло моя работа. Парижська виставка 11 — міндаль можна получал. Еті — да! Будіть стоял сто лет. Еті немножко комфор присипал, і мол, еті — нєт, еті — нікогда! Еті — да! Ай*гик чушіло?
Пузир (розглядає). Чудово! Як живе — і очі дивляться! Спасибі!