Пузир. Купуй собі!
Феноген. Та, побий мене бог, при всій своїй бідності дав би п’ятдесят рублів.
Пузир. Ну то давай.
Феноген. Одно, що мені не до лиця, а друге -<* я буду у княжеськім халаті, а ви в такім, що сором і в руки взять,— не приходиться.
Пузир. То нічого! НарядиШсй, як пава, і будеш мене смішить! Ха-ха! А люде пізнають, де Феноген, а де хазяїн, хоч би я й рогожу надів.
Феноген. Та хто його знає! А скілько ж, справді, ви, Павлино, хочете? Кажіть свою ціну.
Павлина. Тілько для нашого благодітеля можу віддать за п’ятдесят!
Ф е н о г с н. Все одно що дурно!
Пузир. А скілько ти йому дала факторського?
Феноген. Заслужив... Спасибі... (Іде до дверей.)
Пузир. Ну, вернись! Що ти, жартів не вмієш розуміть?
Феноген. Я по совісті кажу, а ви — фактор!
П у з и р. Ну, ну! Беру вже халат, зроблю тобі прият-ність! На! (Дає Павлині гроші.) Переплатив карбованців
десять. Ну що ж, переплатив — переплатив, це вже тобі на бідність!
Павлина. Та цей халат коштує більше двохсот кар-' бованців. Мені його Петро Тимофієвич заказали, та тепер їм не до халата: вчора їх посадили в острог.
Пузир. Що? Петра — в острог?
Павлина. Посадили голубчика. Та я, як почула, що їм тепер не до халата...
Пузир. Відкіля ж ти це знаєш?
Павлина. Вчора про це весь город говорив.
Пузир. Та, може ж, це ще брехня?
Павлина. Всі лавки і склади, кажуть, опечатали.
Пузир. За віщо ж, не чула?
Павлина. Бог його знає... Мошенство якесь!..
Пузир. Погано... Погано!
Павлина. Прощайте! (Вийшла.)
ЯВА IV Феноген і Пузир.
Пузир. Погано... Чув?!
Ф е н о г е н. Чув.
Пузир. Так і ти чув? Від кого?
Феноген. Та що ви, бог з вами! При мені говорила женщина, та щоб не чув — хіба я глухий?!