— Сьогодні було сьоме липня, — сказав Губа. — Можливо, цей день — день народження Іоанна Предтечі?
— Я не знаю, але зараз осінь, а Іоанна Предтечі — це на Купала, — сказала Ліля.
Губа витер долонею рота.
— Скажи краще, — сказала Ліля, — чому ти одружений, але ходиш по вечорах по всяких полях, по квітництвах?
— Ні, ні! — згадала я, — скажи краще, що у тебе із губою! Я пам’ятаю часи, коли твоє лице було ціле.
— Я теж пам’ятаю різні славетні часи, — сказав Губа, — дуже різні.
Він підсунувся до вогнища, і підняв свою губу, і показав, яка вона страшнюча знизу.
— Було це на Усікновення глави святого Іоанна Хрестителя одинадцятого вересня, біля темної річки у Києві.
Ми побились із Квіткою на площі перед Михайлівським Золотоверхим, і звідти я збіг до Дніпра на бетонну набережну.
Я ледве волік ноги, перекинув пластикову пляшку із гнилою водою, і весь берег засмердівся.
Я пішов уздовж ріки. Мене лихоманило і виснажувала втома.
Коли довго ідеш, є велика омана. Така, ніби коли сядеш — стане легше.
Але сідаєш — і так само, тільки хилить на сон.
Я зняв капці й поклав поруч себе на сходині.
У моєму роті все точно пересохло, так само і в голові. Усе навколо було — тільки цей величезний Київ.
Кажу ж, все всередині зсохлось і, либонь, навіть серце моє все тоді висохло — я підповз до темної річки, щоб попити з неї.
Та хтось ходив там, хтось дивився на мене.
І він мечем розсік мені верхню губу, щоб я не міг напитися з темної річки.
Тоді вся моя сорочка залилася кров’ю і я заплакав.
«Це темне твоє серце просило річкової води, — сказав він, — але тримайся і пильнуй. І серце твоє — це не ти.
Тебе просто оточили усім, і темні твої очі розбіглися хто куди.
Тебе, бідного, оточили всім, і ти не бачиш нічого, і очі твої розбіглися.
Хочеш, я теж оточу тебе всім?
Можливо, тоді ти повіриш. Можливо, тоді відіп’єш із цієї чаші, із цієї річки.»
І він зачерпнув води долонею у темряві, і приклав до моєї губи, і притис. І вода не тікала, бо вода була сніг.
І сніг розтав від моєї губи і від його долоні, і тоді все оточило було мене.
Увесь світ обійшов був колом мене.
Я бачив усе біля темної річки у Києві, і я не знаю цьому імені.
Бо я ж не бачив, із ким розмовляв тоді, хто усік мою губу, хто розгадав моє темне серце.
Я почав тікати звідти і зачепив ногою великого глека, і той покотився і впав у річку, а я побіг, побіг угору. А кров із губи вже не йшла. Кров моя лишалася зі мною.