Позакидала весь скарб назад у нору.
Яма виглядала нікчемною, її краї завалилися, всередині було повно землі. Закрити її тепер було нічим.
— Пішли додому!
Ліля взяла хлопця за ногу.
— Бери за другу. Та не тут! Тут у нього пошкодження. Бери вище. Потягли.
Ми обійшли пагорб. На квітництві не було нікого.
По земляній стежці ми потягли цього випадкового хлопця до дев’ятиповерхівок.
Раптом термін закляття закінчився, і лежень скрикнув:
— Ей!
Ми розсердилися і розвернулися.
Ні, цей мовчав.
Я нахилилася і штовхнула зап’ястком його підборіддя. Хлопець заснув.
Із посадки вийшов Заяча Губа, котрий живе на Полярній, і все сидить у дворі, і грає із хлопцями, хоча вже років сім одружений і має дочку.
— Дівчата, що з ним?
— Нічого!
Губа підбіг і поклав мізинця хлопцеві під носа.
— Дихає!.. Що ви з ним робите?
— Катаємо!
Губа смикнув за синю скакалчину ручку і розв’язав вузла.
— Що ти робиш?!!
— Зачекайте.
Він перев’язав скакалку так, що лишився довгий хвіст, який тягся від хлопцевого пупа і закінчувався синьою ручкою у Губи в руці.
Почало темніти.
Дядько став між нами.
— Я вам допоможу. Пішли.
Із його допомогою тяганина пішла значно швидше. Ми йшли скоріше і скоріше — і ось вже бігли, ніби взимку, катаючи когось на санках. Заяча Губа розреготавсь, але швидко закашлявсь:
— Треба покурити.
Уже зовсім стемніло. Губа чиркнув сірником, закурив і кинув сірник долі. Спалахнула якась газета. Губа присів біля вогню. Я сіла на землю і відчула під собою велику гілку, розламала її і кинула у вогонь. Ліля пішла у темряву і за три хвилини повернулася зі жмутом патиків.
Губа допалив цигарку на дві треті й забичкував її собі у кишеню сорочки.
Хлопець розв’язався сам і закульгав у ніч.