Енн із Острова Принца Едварда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Розділ 7

ЗНОВУ ВДОМА

Перші три тижні в Редмонді здавалися нескінченними; решта ж семестру промайнула, мов на крилах вітру. І ось, не встигли студенти ще й оговтатися, як на них уже чекала підготовка до зимових іспитів, що їх усі вони згодом більш чи менш успішно склали. Честь бути першими з різних предметів розділили між собою Енн, Гілберт і Філіппа; Прісцилла склала іспити пречудово, та й Чарлі Слоун здобув непогані оцінки, задерши кирпу так, мовби з усіх предметів мав найвищі бали.

— Аж не віриться, що завтра о цій порі я буду вже в Зелених Дахах, — казала Енн увечері напередодні від’їзду. — Але це правда. А ти, Філ, будеш у Болінброку, з Алеком та Алонзо.

— Я за ними скучила, — визнала Філ, надкушуючи шоколадну цукерку. — Вони гарні хлопці. А ще в мене там ліку не буде танцям, виїздам і різним усіляким розвагам. Ніколи не вибачу вам, королево Анно, що ви не їдете зі мною.

— Твоє «ніколи», Філ, означає рівно три дні. Так мило із твого боку було запросити мене, і я сама охоче поїду в Болінброк, але не зараз. Цього року мушу поїхати додому. Ти не уявляєш, як я всім серцем прагну знов опинитися там.

— Нудно ж тобі там буде, — зневажливо проказала Філ. — Раз чи двічі зберуться місцеві вишивальниці, і всі старі пліткарки патякатимуть про тебе у вічі й позаочі. Ти помреш там від самотності, дівчинко!

— В Ейвонлі? — щиро засміялася Енн.

— Їдьмо зі мною — і матимеш незабутні канікули. Болінброк гинутиме за тобою, королево Анно: у тебе такі розкішні коси, і вишуканий смак, і все, все! Ти така несхожа на інших. Матимеш там нечуваний успіх, і я погріюся в променях твоєї слави — «не ружа, та побіля ружі». Їдьмо зі мною, Енн.

— Змальовані тобою світські радощі надзвичайно спокусливі, Філ, але я протиставлю їм зовсім іншу картину. Я їду туди, де чекає на мене старий фермерський будиночок, колись зелений, а тепер сіруватий, оточений голими й безлистими яблуневими садами. А побіля нього жебонить струмок і росте смерековий ліс, де чути, як грають на арфах дощі й вітри. Є там і ставок — узимку сумний і замислено-сірий. А в будиночку двоє літніх жінок: одна висока й худа, інша гладка та низенька. І двійнята: бездоганно чемна Дора й Деві, котрого пані Лінд уважає за «кару Господню». Є в мене там і своя кімнатка на піддашші, де витають мрії і стоїть ліжко з великою, пухкою периною, що після матраца в пансіоні для мене буде справдешньою розкішшю. Що ти на це скажеш, Філ?

— Звучить страхітливо нудно, — скривилася Філіппа.

— Я забула додати ще один, найголовніший штрих. Там буде любов, Філ, — щира, ніжна любов, якої не знайти мені більш ніде в цілім світі. І вона чекатиме там на мене. Це перетворює мою картину на шедевр, — правда ж? — хай навіть барви на ній і не надто яскраві.

Філ відсунула коробку із цукерками, мовчки підвелася, підійшла до Енн і міцно обійняла її.

— Енн, я хочу бути такою, як ти, — серйозно мовила вона.

Наступного вечора на залізничній станції в Кармоді Енн зустріла Діана. Додому вони їхали вдвох попід глибоким, темним зоряним небом. Зі стежини, що вела до Зелених Дахів, видно було святковий і радісний будинок. Світло мерехтіло в кожнім вікні, його відблиски розтинали сутінковий морок і на темному тлі Лісу Привидів багряніли полум’яні квіти. А на подвір’ї палахкотіло веселе багаття, довкруж якого витанцьовувало двійко веселих дітлахів, і щойно бричка спинилася попід тополями, одне з них дико й моторошно загорлало.

— Деві вважає, що це бойовий поклик індіанців, — пояснила Діана. — Так його навчив наймит пана Гаррісона, і він довго його опановував, щоб саме в такий спосіб привітати тебе. Пані Лінд каже, що цим криком він її геть-чисто всіх нервів позбавив. Раз по раз підкрадався до неї й верещав. І багаття він страх як хотів для тебе влаштувати. Цілих два тижні збирав галуззя й діймав Маріллу, щоб дозволила полити його гасом. Судячи із запаху, вона таки дозволила, хоч пані Лінд була переконана, що він тоді спалить і себе, і ввесь будинок.

Тим часом Енн вилізла із брички. Деві захоплено обійняв її за ноги, і навіть Дора вчепилася їй за руку.

— Таке ловке багаття, правда, Енн? Зажди, я покажу тобі, як його ворушити. Бачиш, які іскри летять? Це я для тебе влаштував, бо я дуже страшенно радий, що ти повернулася додому.

Відчинилися кухонні двері й зі світла виринула темна постать Марілли. Вона хотіла зустріти Енн у сутінках, бо непевна була, що зможе стримати щасливі сльози — сувора, незворушна Марілла, котра вважала нерозумним будь-який вияв почуттів. Позаду неї стояла пані Лінд, незмінно пухкенька, статечна й ласкава добродійка. Любов, про яку напередодні Енн казала Філіппі, огортала дівчину всією своєю радістю й ніжністю. Усе ж ніщо не могло дорівнятися до давніх симпатій і друзів, до стареньких любих Зелених Дахів. Як сяяли очі Енн за вечірнім столом, як квітнули рум’янцем її щоки, як сріблисто дзвенів її сміх! Діана збиралася лишитися на ніч, як у давні добрі часи, а на столі стояв чайний сервіз із трояндами. Більшої ласки від Марілли годі було й дочекатися.

— Ви, певне, з Діаною цілу ніч пропатякаєте, — ледь насмішкувато зронила Марілла, коли дівчата рушили нагору.

Вона завжди бувала насмішкувата, коли раптом їй доводилося зрадити справжні свої почуття.

— Авжеж, — усміхнулася Енн, — тільки спершу я вкладу Деві. Він на цьому наполягає.

— Звісно, — мовив Деві, ідучи разом з Енн до кімнати. — Я хочу знову казати молитву при тобі. Самому нецікаво молитися.

— Деві, ти молишся не сам. Господь завжди слухає тебе.

— Але ж я Його не бачу, — заперечив Деві. — А я хочу молитися при комусь, кого видно, тільки щоб це була не пані Лінд і не Марілла.

А втім, убравши сіру фланелеву нічну сорочку, Деві начеб і зовсім не квапився проказувати молитву. З нерішучим виглядом стояв він перед Енн, однією босою ногою чухаючи іншу.

— Ставай до молитви, маленький, — звеліла Енн.

Деві підійшов і сховав обличчя в її колінах.

— Енн, — здушено проказав він, — я не можу сказати молитву. Вже цілий тиждень не можу. Я… я не молився ні вчора, ні позавчора.

— Чому, Деві? — лагідно запитала Енн.

— А ти… ти не розсердишся, якщо я скажу? — благально мовив Деві.