Енн із Острова Принца Едварда: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я почуваюся, ніби привид, що під місячним сяйвом відвідує колишні любі серцю місцини, — засміялася Енн. — Ходімо, послухаємо, чи вдома луна. Принеси ріжок. Він висить за кухонними дверима.

Луна була вдома, за білою засніженою річкою — ясно-сріблиста й багатоголоса, як завжди. І коли голос її стих, дівчата замкнули Прихисток Луни й пішли в ті дивовижні півгодини, що слідують за шафранно-рожевим заходом зимового сонця.

Розділ 8

ПЕРШЕ ОСВІДЧЕННЯ

Старий рік не схотів іти в тихих зеленавих сутінках опісля рожево-золотого заходу. Натомість він лишив по собі люту холодно-білу завірюху та заметіль. Була одна з тих ночей, коли штормовий вітер кружляв над луками й темними долинами, стогнав попід дахами, мов загублена тварина, і жбурляв сніг у тремтливі віконні шиби.

— У такі ночі люди люблять, затишно підгорнувши ковдри, думати про милості, даровані їм Господом, — мовила Енн, звертаючись до Джейн Ендрюс, яка зайшла провести в гостях вечір і лишилася на ніч. Та коли вони й собі вляглися, затишно підгорнувши ковдри, у кімнатці Енн, Джейн мала на думці аж ніяк не даровані милості.

— Енн, — серйозно проказала вона, — я хочу поговорити з тобою. Можна?

Енн хотіла спати, бо напередодні пізно повернулася з вечірки в Рубі Джилліс, і тепер воліла заснути, ніж слухати безперечно нудні таємниці Джейн. Вона й уявити не могла, про що буде йтися. Мабуть, і Джейн уже заручилася; подейкували, що й Рубі Джилліс теж заручилася із тим учителем зі Спенсервейла, що за ним гинули всі тамтешні дівчата.

«Скоро із нас чотирьох я лишуся єдиною незакоханою», — журливо подумала Енн, а вголос відповіла:

— Можна, звісно.

— Енн, — урочисто проказала Джейн, — що ти думаєш про мого брата Біллі?

Енн отетеріла, безпорадно загрузнувши в думках. Господи, що ж вона думає про Біллі Ендрюса? Вона-бо взагалі не думала про нього — кругловидого, недоумкуватого, вічно всміхненого, добросердого Біллі Ендрюса. Та й хто міг би думати про Біллі Ендрюса?

— Я… я не розумію, Джейн, — промимрила Енн. — Що ти маєш на увазі… конкретно?

— Тобі подобається Біллі? — просто запитала Джейн.

— Ну… так… подобається, звісно, — мовила Енн. Потай вона міркувала, чи каже подрузі правду. Певна річ, Біллі не викликав у неї неприязні. Та чи можна було незлостиву байдужість, із якою вона завжди ставилася до нього, коли він опинявся в полі її зору, вважати ознакою симпатії? І що саме хоче вивідати в неї Джейн?

— А як чоловік він би тобі сподобався? — незворушно вела далі Джейн.

— Чоловік? — Енн, що досі сиділа на ліжку, наче так їй легше було висловити свою думку про Біллі Ендрюса, впала на подушки, хапаючи ротом повітря. — Чий чоловік?

— Твій, звісно, — відказала Джейн. — Біллі хоче з тобою побратися. Він завжди обожнював тебе, а тепер, коли тато переписує на нього нашу горішню ферму, йому ніщо не заважає взяти шлюб. Але він такий боязкий, що не міг сам тобі освідчитися, тож і попросив мене. Я відмовлялася, та він мене діймав, і я пообіцяла, що при нагоді запитаю в тебе. То що ти на це скажеш, Енн?

Чи не був це сон? Одне з тих нічних жахіть, у яких ви раптом виявляєте, що заручилися, або й побралися з людиною геть незнайомою чи неприємною, і гадки не маєте, як це могло статися? Ні, вона, Енн Ширлі, лежить у власному ліжку, цілком прокинувшись, а Джейн Ендрюс поряд незворушно освідчується їй від імені свого брата Біллі. Енн не знала, здригнутися їй чи розсміятися, хоч ні того, ні іншого зробити не могла, щоб не скривдити почуттів Джейн.

— Я… Джейн, я не можу вийти за Біллі, — врешті-решт проказала вона. — Мені таке й на думку не спадало… ніколи!

— Я так і знала, — кивнула Джейн. — Біллі завжди боявся навіть думати про залицяння. Але ти могла би й обміркувати цю справу, Енн. Біллі хороший хлопець — будь певна, я добре знаю свого брата. Кепських звичок не має, а ще він працьовитий і дуже надійний. Краще синиця в жмені, аніж голуб на стрісі. Він каже, що готовий зачекати, поки ти скінчиш навчання, якщо для тебе це буде важливо, хоч сам і воліє побратися вже цієї весни, доки почнеться сівба. Він завжди був добрий до тебе, і я була б рада, якби ти стала мені сестрою.

— Я не можу вийти за Біллі, — рішуче повторила Енн. Вона вже опанувала себе, і тепер навіть трохи сердилася. Усе це було так сміховинно. — І не думай про це, Джейн. Я не маю почуттів до твого брата — так йому й перекажи.

— Я й не сподівалася на твою згоду, — смиренно зітхнула Джейн, відчуваючи, що зробила все можливе. — Я казала Біллі, що тебе марно й питати, але він наполягав. Отож, Енн, ти прийняла рішення і, надіюся, не пошкодуєш про це.

Останні слова Джейн проказала доволі холодно. Вона була певна, що закоханий Біллі не має жодних шансів умовити Енн вийти за нього. Та все ж її образило, що Енн Ширлі, яка, зрештою, була всього-на-всього сиротою без роду й племені, відмовляла її братові, одному з ейвонлійських Ендрюсів. «Нехай, — мстиво думала Джейн, — та перед загибеллю гордість буває».

Енн дозволила собі всміхнутися в темряві самій лише думці, що вона може пошкодувати через відмову вийти заміж за Біллі Ендрюса.

— Сподіваюся, Біллі не надто цим журитиметься, — чемно відповіла вона.

Джейн сіпнулася на подушці так, мовби хотіла гордовито скинути підборіддям.

— О ні, він не журитиметься. Здорового глузду йому не бракує. Він поглядає ще й на Нетті Блуетт, і мама хоче, щоб саме з нею він побрався. Вона ощадлива і вправна господиня. Отож, коли Біллі переконається, що ти не вийдеш за нього, він напевне одружиться з Нетті. Але прошу тебе, Енн, не розповідай цього нікому, гаразд?

— Авжеж не розповім, — запевнила Енн. Їй не хотілося оприлюднювати той факт, що Біллі Ендрюс волів одружитися з нею, загалом віддаючи їй перевагу проти Нетті Блуетт. Нетті Блуетт!

— А тепер, я думаю, можна й засинати, — сказала Джейн.

І вона заснула — швидко й легко, геть зарізавши при цьому сон для Енн, хоч і зовсім не в макбетівський спосіб.[18] Тим часом панночка, котра щойно вислухала перше в житті освідчення, міркувала на своїх подушках до сходу сонця, і були ті роздуми нітрохи не романтичні. Лиш уранці змогла вона, врешті-решт, як слід посміятися з усієї тієї притичини. Коли Джейн пішла додому — усе ще із прохолодою в голосі та манерах, бо ж Енн так невдячно й рішуче відхилила пропозицію поріднитися з родиною Ендрюсів, — Енн поквапилася до себе, замкнула двері й випустила на волю довго тамований сміх.

[18] Натяк на трагедію В. Шекспіра «Макбет». У п’єсі ця фраза означає, що Макбет убив короля Дункана вві сні.