Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Реви тепер скільки завгодно, — бурмотіла про себе Багіра. — Прийде день, коли ця маленька гола істота змусить тебе ревти інакше. Це станеться, я впевнена, а якщо ні — тоді я не знаю людей.

— Ми вчинили мудро, — сказав Акела. — Люди та їхні діти — дуже хитрі істоти.

Наш приймак згодом може дуже нам знадобитися.

— Так, безперечно, з часом його допомога буде дуже потрібною; хіба може хтось бути певен, що Акела назавжди залишиться ватажком Зграї, — багатозначно зауважила Багіра.

Акела нічого не відповів на ці слова пантери, які стосувалися саме його — ватажка Зграї. Акела тільки похнюпився, згадавши, що для кожного ватажка приходить час, коли йому починають зраджувати міцні ноги й гострі зуби, коли сила поступово полишає його гнучке тіло — доки одного нещасного дня не кинуться на нього, старого, молоді вовки й не загризуть, щоб вибрати замість нього нового ватажка, якого з часом спіткає така ж доля.

— Прийми його до себе, — сказав Акела Батькові Вовку, — і виховуй, як виховують усіх вовків Вільного Племені.

Так Мауглі став членом Сіонійської Вовчої Зграї. Завдяки буйволу, запропонованому Багірою, і завдяки доброму слову ведмедя Балу.

IV

Можна лише здогадуватися про те, як жив Мауглі серед вовків перші десять чи одинадцять років. Він зростав разом зі своїми братами-вовченятами, хоча вони стали дорослими вовками, а Мауглі залишався маленькою дитиною. Батько Вовк учив його всього, що повинен був знати Вільний Вовк. І скоро Мауглі почав розуміти таємний зміст усього, що відбувалося в Джунглях. Він чув найлегший шелест трави; відчував кожен повів теплого нічного вітру; розумів найменший відтінок у голосі нічної пташки; чув дотик кігтя кажана, коли той чіплявся за гілку; вловлював плюскіт риби в річці. Всі ці нічні звуки були для нього зрозумілими й очевидними так само, як усі тонкощі складної справи, звичайні для того, хто цілком присвятив себе їй.

Коли хлопчик не був зайнятий навчанням, то лягав на сонці й засинав; прокидався, їв і знову засинав. Коли він відчував спрагу чи знемагав від спеки, то спускався до лісового озера й купався. Якщо Мауглі хотів поласувати медом, він видирався на високі стовбури. Балу розповів йому, що мед диких бджіл і коріння багатьох рослин такі ж смачні, як і сире м’ясо, яке їдять вовки — брати хлопчика, а Багіра навчила його обережно пересуватися по гілках дерев. Пантера, бувало, ляже собі десь на гілці й кричить Мауглі:

— Видирайся до мене, Маленький Братику!

І Мауглі спочатку повільно, насилу, як молоде ведмежа, дряпався нагору, та скоро він навчився стрілою залазити на високе дерево не гірше за велику сіру мавпу. В нього було своє місце на Скелі Ради, і, відвідуючи зібрання, хлопчик відкрив прекрасну властивість свого погляду: варто було йому подивитися просто у вічі навіть сильному вовкові, як той, не витримуючи цього погляду, відвертався. Мауглі інколи користувався цим, якщо хотів пожартувати з якогось вовка. Нерідко йому доводилося виймати довгі скалки з лап своїх друзів, які постійно страждали від голок і шипів, що впивалися в їхні тіла.

Іноді вночі Мауглі спускався з гір, ішов до того місця, де починалися оброблені землі, та з цікавістю дивився на людей, на їхні житла. Але він боявся людей і не довіряв їм відтоді, як Багіра показала пастку — так майстерно замасковану в лісі, що він мало не потрапив у неї. Пантера пояснила хлопчику, що ця пастка влаштована для вільних мешканців Джунглів.

Найбільше подобалося Мауглі блукати з Багірою в сирій темряві густих заростей, спати в неї на боці туманного дня, і спостерігати вночі за мисливськими пригодами чорної пантери, яка вбивала всіх без розбору, коли була голодна. Її приклад наслідував і хлопчик. Коли він підріс настільки, що почав розуміти серйозніші речі, Багіра пояснила, що він ніколи не повинен убивати свійську худобу, бо його життя було куплене за буйвола.

— Усі Джунглі до твоїх послуг, — говорила Багіра, — і ти можеш убивати все, що тобі під силу; але заради буйвола, за якого купили твоє життя, ти не можеш ніколи ні вбивати, ні їсти свійську худобу. Цього вимагає Закон Джунглів.

І Мауглі виконував цей Закон.

Він ріс і ставав дедалі міцнішим і сильнішим — ріс так, як і повинен рости хлопчик, що мимохідь навчається всього, що потрібно знати, навіть не думаючи, що вчиться, і турбується тільки про те, щоб добути собі їжу.

Мати Вовчиця наказувала Мауглі бути особливо обережним із Шер-Ханом — день, коли він стане сильнішим за тигра і вб’є його, ще прийде. Вовченя з першого разу запам’ятає таке, але Мауглі забув. Адже він усе таки був людською дитиною, хоча, вміючи розмовляти, назвав би себе вовком.

А Шер-Хан останнім часом з особливою наполегливістю відвідував ті місця, де жила Сіонійська Зграя. Справа в тім, що Акела став дуже старим і щодня слабшав. Користуючись цим, кульгавий тигр знайшов чимало друзів серед молодих вовків, які зграєю ходили за ним, під’їдаючи залишки його здобичі. Якби Акела мав свою колишню силу, він не дозволив би вовкам опускатися так низько.

Шер-Хан підбурював своїх друзяк проти їхнього старого ватажка, повторюючи, що не розуміє, як такі молоді й сміливі мисливці дозволяють напівживому вовкові та людському дитинчаті бути їхніми зверхниками.

— Мені навіть розповідають, — говорив Шер-Хан, — наче на зборах Ради ви не наважуєтеся дивитися йому просто в очі.

Чуючи це, молоді вовки настовбурчували шерсть від злості й гарчали.

Багіра усе це знала, повз її очі та вуха ніщо не могло пройти. І вона кілька разів говорила Мауглі, що Шер-Хан чатує на нього, щоб убити. Та хлопець лише сміявся у відповідь:

— Але ж за мною ціла Зграя, ще й ти! А хіба Балу, хоча він і лінькуватий, пошкодує для мене одного чи двох ударів своєї лапи? Чого ж мені боятися?

Одного спекотного дня Багіра дізналася про плани Шер-Хана. Важко сказати, як вона здобула цю новину. Мабуть, дикобраз Іккі підслухав її десь і повідомив пантері.

І ось коли Мауглі відпочивав у глибині хащ, поклавши голову на розкішну м’яку шкіру Багіри, чорна пантера ласкаво звернулася до нього:

— Послухай, Братику, скільки я вже говорила, що Шер-Хан — твій найнебезпечніший ворог?

— Ой леле, стільки ж, скільки горіхів на цьому дереві, — пожартував Мауглі, який, звісно, не міг порахувати цих горіхів. — Хай і так! Я хочу спати, Багіро. А в Шер-Хана язик такий довгий, як і його хвіст; він любить теревенити, наче павич Мао.

— Але тепер не час спати, мій малюче! Балу скаже тобі те, що і я. Вся Зграя скаже тобі це. Та ти й сам, хоча ще дурненький, погодишся зі мною, якщо трішки подумаєш. Навіть Табакі визнає мою пораду правильною.