На далеких берегах: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гм… — посміхнувся полковник. — Я пам'ятаю вас ще безвусим кадетом. Ми бачилися, якщо не помиляюсь, у маєтку вашого батька. Зорова пам'ять рідко коли зраджує мене.

Шульц іще раз легенько вклонився: так, усе це цілком можливо.

— Давно в Трієсті? — поцікавився полковник.

— Тільки що прибув.

— З надзвичайними повноваженнями?

— Ні, всього-на-всього спеціальним помічником начальника гестапо по знешкодженню партизанів у окрузі.

— Що ж, бажаю успіху! — полковник милостиво поплескав його по плечу й додав без всякого зв'язку: — А ваш покійний батько був прекрасний генерал, гм… прекрасний!

Полковник заклав великого пальця за борт кітеля й відійшов до стойки.

В тому, що полковник згадав про фон-Шульца-батька, якого він добре знав, нічого поганого, звичайно, не було. Проте мимохіть зроблений натяк страшенно розізлив Шульца-сина. Він зрозумів, що полковник не так хотів засвідчити повагу до небіжчика, як висловити жаль, — хай прихований, — що фон-Шульц, нащадок старовинного пруського роду, віддав перевагу поліцейській кар'єрі перед військовою…

Шульц зараз охоче б вилаявся вголос.

З тупими і чванливими вояками на зразок полковника йому доводилося стикатися досить часто. Такі вояки переконані, що вони є тією віссю, навколо якої повинен обертатися світ, і являють собою добірну касту, яка збагнула вищу премудрість: штурм, обходи, атаки, «кліщі»…

Густав фон-Шульц, його батько, у свій час був гідним представником цієї касти. Він пишався тим, що в п'ятдесят п'ять років зумів зберегти юнацьку поставу; спав у кабінеті на вузенькому похідному ліжку, взимку і влітку приймав холодний душ і не носив з собою записної книжки: кожну дрібницю пам'ятав.

У їхньому маєтку в північній Прусії на десяти тисячах акрів не було жодного необробленого сантиметра землі, а в холодних і незатишних кімнатах будинку — жодної плямочки на повоскованому паркеті.

Генерал одружився з Ельзою фон-Гаузен, яка влаштовувала його у всіх відношеннях: і знатністю, і зростом, і педантичністю. Ельза народила йому трьох дітей — сина і двох дочок — саме стільки, скільки йому й хотілося.

Він примушував і Отто приймати ранком душ, боляче бив його ребром долоні по спині, коли той зсутулювався, монотонно читав синові вголос праці Клаузевіца і намагався прищепити йому думку, що історія не знає видатніших людей, ніж Фрідріх Перший, Бісмарк, Мольтке.

— Німеччині повинна належати вся планета! — вигукував генерал скрипучим голосом з будь-якого приводу, а часто й без приводу.

Його дивізію дуже пошарпали в Польщі, під Седаном, у Росії.

Чим же він закінчив? У день відречення кайзера генерал перемінив білизну, поголився і в своєму кабінеті всадив собі кулю в скроню.

Отто був не від того, щоб послатися іноді на своє генеалогічне дерево, але тільки тоді, коли це було вигідно.

На вигодах же він розумівся значно краще за свого батечка. Він не був спесивим, не фиркав ображено, як деякі, коли до влади в Німеччині прийшов істеричний і зухвалий єфрейтор. Ображатися тут не було чого — у нього з єфрейтором була спільна мета, спільні інтереси, а на походження, кінець кінцем, плювати. Не ті часи настали: тепер понад усе поважалася сила.

Молодший фон-Шульц продав родовий маєток, а гроші вклав у круппівський концерн. — і вигідно й мороки менше.

Він вступив до націонал-соціалістичної партії, і відтоді з ним почали вітатися першими й старі військові, навіть такі, що мали набагато вищий чин, ніж у нього.

Отто пішов угору. І, до речі, він успішно дотримувався батьківських заповітів — справа тут, звичайно, не в холодному душі і не в ході…

Батечко хотів бачити сина наполегливим? То ж саме наполегливість і впертість дозволяють Отто виконувати на окупованій території найважчі завдання. Треба сподіватися, що він не осоромиться і в цьому Трієсті, навколо якого нишпорять партизани.

Батечко прагнув загартувати своє чадо? Чадо може похвалитися своїм гартом. Він особисто керував розстрілами жителів міст і сіл на Україні, примушував солдатів роздягати трупи, відрізував коси в жінок, а вранці розглядав одежу, дитячі сорочечки, туфлі, костюми, годинники, прикраси з таким виглядом, ніби він стояв перед вітриною універсального магазина.

Батечко вчив його акуратності? Будь ласка. Хіба ж не Отто належить ідея «камери знищення», яку нині застосовують у багатьох концентраційних таборах: ложе для тіла, автоматичний ніж, жолоби для стоку крові. Знайдіть-но що-небудь, зроблене акуратніше!

Генерал добивався, щоб Отто став великою людиною? Що ж, становище людини в суспільстві визначається не кількістю зірок на погонах. Отто вміє орієнтуватися в обстановці і заздалегідь угадувати, на чиєму боці сила. Можливо, завтра чаша терезів переважить не на користь істеричного єфрейтора. Дарма — знайдуться нові сильні люди, з якими йому буде по дорозі…

Наближалася обідня пора.

Офіцери почали переходити до великого залу.

Коли масивний годинник, схований у різьбленій коробці з чорного горіхового дерева, показав дві години, старші чини з німецькою акуратністю і пунктуальністю зайняли свої місця за столами. Заграв невеликий оркестр, забігали офіціантки, заскрипіли стільці, посипалися стримані жарти.