Терпкість вишні: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ОСІНЬ

— Ну то що ж, кажете, здаєтеся без бою. — Дзиґа почухав себе за вухом. — Якщо так, то нічого не вдієш, не буду вас змушувати, бо це називається насильство, а я джентльмен. Зараз, зараз, Бомбська, я ще не закінчив. Про що це я мав…

— Про насильство, пане доктор, — нагадав Бартек.

— Дякую, Яновський. А тому слухайте уважно, Бомбська, бо повторювати не буду. Ви не хочете відповідати, нехай. Але тепер уже ви чекайте, поки в мене буде на вас охота. А в моєму віці, — зітхнув він, — це не так просто.

Знехтувана Бомбська хляпнулася на крісло. Коли нарешті закінчиться цей клятий семінар?!

— Повертаємося до полювання, — виголосив Дзиґа. — Кого б то підстрелити…

Ми нерухомо застигли, затримуючи видих. Велике настрахане стадо першокурсників.

— Ріпка, — вистрілив він урешті.

— Немає, хвора, — миттю поінформувала його Матуля. Не могла хвилину почекати? Ну хоч десять секунд?

— Дякую вам за швидку реакцію, — похвалив її Дзиґа. — В такому разі, якщо Бомбська не хоче, а Ріпка не може, запрошую до себе… студентку Вишню. Нехай щось нам розповість про конструювання байок для натовпу.

Я поволі підвелася, дорогою намагаючись щось дочитати.

— Не зволікайте, моя люба. І не підчитуйте, тут вам не ліцей.

На жаль.

Я наблизилася до Дзиґи, ховаючи паніку під грубим шаром пудри й тонального крему. Гмикнула, щоб додати собі відваги, й видушила:

— Якщо йдеться про конструювання байок… то я воліла б говорити про конструювання абсолютної ахінеї.

— А я волів би «мерседес», ніж ту таратайку, якою доїжджаю до університету, — парирував Дзиґа.

— То ми вам складемося, пане доктор, — запропонувала Матуля.

— Професор, — спростував Дзиґа, опускаючи погляд. Буцімто такий скромний.

— Власне, — притакнула Матуля, — ми можемо скластися.

— Дуже дякую вам за готовність, студентко Матуля, але повертаймося до теми. Тобто до конструювання байок. Я слухаю…

У цю митиь ми почули дзвінок.

— Ну, ваше щастя. Вас урятував кінець пари. Але, — заморозив він інтонацією голосу нечисленних сміливців, котрі вже почали пакувати торби, — зверніть увагу на ці очі. Бачите? — вказав він пальцем на дві кульки до пінґ-понґу, заховані під товстелезними стеклами. — Ті очі стежитимуть за вами до кінця семестру. І на один день довше.

Я маю вісімнадцять років, кучеряве волосся й коефіцієнт інтелекту 157. Тато стверджує, що якби я напружилася, то могла б вибороти щонайменше 165. Тато вважає, що я можу вичавити куди більше з великого тюбика своїх можливостей. Я попрацюю над тим. Колись, бо зараз я навчаюся на факультеті Сучасного Неспростовного Оповідання Бредні (СНОБ) і ні на що інше не маю часу.

— Прошу занотувати шість тактик активного слухання, — пробрязкотів Четвертак, свіжоспечений доктор управління безглуздою інформацією. — По-перше, «згода», тобто послуговування вербальними й невербальними сигналами на знак того, що ми слухаємо промовця. Наприклад…

— Утримування зорового контакту, — швидко втрутилася Матуля.

Звідки вона знає, чого чекає викладач? Телепатка, чи що?

— Чудово, пані…

— Матуля.

Вона повинна ще вклонитись. А позаду оплески.

— Чудово, пані Матулю. Стратегія номер два, — вів далі Четвертак, — «схвалення», тобто сигналізування про те, що ми думаємо так само, як промовець. Стратегія номер три, «луна». Час од часу ми чи не повністю повторюємо ключові слова співрозмовника. Це зрозуміло?