Чорний лабіринт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чого тобі?

— А якщо ті ящики заховано в підвалі будинку?

— Ну і чорт з ними.

— Треба було б оглянути…

— Ні, Стефане, ти безнадійно дурний. Ти гадаєш, що барон заховав ящики в підвал, вивів охорону і тут же розстріляв її. Коли б не так. Фон Дітц був хитрий, як гієна.

— Ех, шляк би його трафив, не треба було тобі стріляти, Хорсті.

— У мене з бароном свої рахунки.

— Це так, але хто нам тепер покаже, де заховано архів?

— А навіщо він тобі здався, той архів? Плюнь ти на нього, Стефане.

— Легко сказати, плюнь. Ти не знаєш шефа. Та й гроші немалі. Уявляєш, скільки одвалить нам шеф, коли ми привеземо йому нехай нову адресу архіву. Це пахне великими грішми, Хорсті.

— Не спокушай мене, Стефане, гроші. мені не потрібні…

— Чорт забирай! Йому не потрібні гроші. Ви бачили, який Ротшільд! Слухай, Хорсті, кинь думати про ту дівку. В Штатах таких, хоч греблю гати. Кожен вечір можеш мати десять, аби гроші. А ти вклепався в неї, як дурень.

— Замовкни!

— Добре! Говоритиму про неї, як про англійську королеву.

Вони вийшли на дорогу. За Топліцзее підіймалася заграва світанку. Величезна ялиця прикрила «сітроен» темним крилом гілля. Дайн сів за руль. «Сітроен» позіхнув сизим димом і викотився на дорогу.

— Хорсті, ти знаєш, у мене ідея, — Дайн-Рябчук прочинив перед ним дверцята.

— Яка? — запитав Хорст, обтрушуючи цивільний костюм.

— Ми їдемо туди на машині.

— Куди це туди?

— На туристяк. Приїжджаємо спокійно, наче ми хазяїни. Я — батько, ти — син, вирішили оглянути нашу власність перед відкриттям літнього сезону. Ну як?

— Усе життя мріяв мати такого батька.

— Не глузуй, я діло кажу. Автомати в багажник — ми мирні німці, це наша власність, і ми маємо право оглянути будинок. Не хочеш бути моїм сином? Гаразд, я продаю — ти купуєш туристяк і землі над озером. Погляньте, пане Торнау! Це ж земний рай, які гори, яка чарівна краса. Згоден?

— Роби як знаєш.

Хорст сів у машину, ввімкнув приймач, настроїв його на хвилю берлінської станції. З репродуктора долетів шум, тріск, якесь завивання, потім почувся голос диктора:

— Всім військам німецької армії, на суші, на морі і в повітрі!

Дайн-Рябчук нахилився до приймача, прислухався.

— Вчора, 8 травня 1945 року, о 23 годині 1 хвилина за центральним європейським часом, ставка верховного командування німецьких збройних сил віддала наказ всім без винятку військам німецької армії припинити воєнні дії і скласти зброю!

— Капітуляція, — радісно прошепотів Дайн-Рябчук.

— Кінець! — сказав Хорст і вимкнув приймач. В його інтонації не можна було вловити ні радості, ні горя — йому було байдуже.