Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

В 462 «С»,

В 463 «С», — тощо аж до В 475 «С». Тоді починалася дальша серія — «Д», що мала так само п’ятнадцять номерів.

Роботарі стояли рівними шеренгами, мов чекаючи на накази. Ніби застигнувши на місці, Мадлена дивилася на них.

Тим часом Томас Бірз владно виступив уперед. Він тримав у руках щойно вийняту з кишені вже знайому Мадлені чорну плескату коробку з кнопками. Ось він оглянувся на Мадлену. На обличчі його сяяла усмішка перемоги й певності.

— Прошу, Мадлено. І якщо після цього ви не переконаєтесь, що це мої раби, я просто не повірю вам. Адже ви — інженер, Мадлено, ви розумієте красу механічного чуда.

Він підвів руку і голосно вигукнув:

— Здорові були, потворки!

Замість відповіді — роботарі як один простягли вперед і вгору праві руки, мов вітаючи свого господаря.

— Опустіть руки!

Роботарі знов опустили руки; жодної секунди затримки не помітила Мадлена.

— Три кроки вперед! — пролунав голос Бірза.

Із скреготом, мов це пересувалися танки, важко ступаючи, загін металічних жахливих гігантів зробив три кроки вперед до Бірза і спинився нерухомо на місці.

— Але… але хіба вони можуть чути вас, Томас? — здивовано проговорила Мадлена.

— Все взнаєте, Мадлено, все, — хрипким, дещо напруженим голосом відповів Бірз.

І майже відразу він вигукнув знов:

— Ану, пішли прогулятись, потворки! Навколо мене, навколо мене!

Як уві сні Мадлена бачила: один за одним сунули вперед роботарі, високо підіймаючи ноги і повільно помахуючи в такт крокам довгими руками. Вони йшли чередою один за одним, утворюючи кільце навколо Бірза і Мадлени. Вони наближалися до двох живих людей, що стояли у центрі кільця, яке помітно звужувалось.

— Е, ні. Ширше кільце, ширше! — вигукнув Бірз.

Майже відразу кільце розсунулось. Але Мадлена, перелякана, вже стояла біля самого Томаса Бірза. Вона ледве стримувала нервове тремтіння.

— Досить, Томас, досить, — шепотіла вона, пригортаючись до плеча Бірза. — Я вже вірю вам цілком. Досить!

Проте, Бірз мов не чув її. Захоплено, як божевільний, він палаючими очима стежив за ритмічними рухами роботарів, що кружляли навколо нього. Він змахував руками в такт їхній ході, він був цієї хвилини страшний не менш від потворних роботарів, — цей завжди досі витриманий і спокійний Томас Бірз. Він стежив за переднім роботарем, повертаючись навколо самого себе і невідривно вдивляючись у його рухи.

— Досить, Томас… досить… Я не можу більше… — вже зовсім безсило повторила Мадлена, майже втративши надію вплинути на Бірза.

Він не чув нічого, захоплений спогляданням своїх створінь, винайдених ним металічних людей.

Тільки тепер Мадлена помітила, що пальці Томаса Бірза мов грають на кнопках загадкової чорної плескатої коробки. Так грає музикант на гармонії — тільки музикант грає швидше, грає в темпі мелодії. А пальці Бірза додержували якогось іншого ритму, який не збігався навіть з ритмом ходи роботарів.

Мимоволі Мадлена відзначила певну послідовність у рухах пальців Бірза. Ця послідовність чомусь нагадала Мадлені азбуку Морзе. Ніби Бірз пересилав якісь сигнали.

І раптом Мадлена зрозуміла: адже з свого кабінета Бірз говорив телефоном: «Керуватиму моїм кишеньковим генератором…» Ця коробка — автоматичний генератор. Ось воно що!

Досвідчений інженер-радіотехнік, Мадлена Стренд починала розуміти суть справи. Роботарями керують за допомогою умовних радіосигналів. Тепер вона дивилася вже не на роботарів, а на малесенький загадковий генератор в руках Бірза. Ось де секрет керування потворами.

Але ось Бірз спинився. Він, здавалося, помітив невідривний погляд Мадлени, що стежила за рухами його пальців. Швидким рухом він відвернувся, сховавши коробку генератора за собою.

Через дві-три секунди роботарі раптово спинилися. Вони завмерли в різних позах. Це нагадувало дивну картину, коли в кіно обірветься фільм — і люди, які щойно рухалися й жили на екрані, застигнуть нерухомими мертвими силуетами, як на фотографії.

У раптовій тиші голос Бірза пролунав різко й наполегливо: