А вслід за автомобілем Бірза один за одним ішли роботарі, йшли важкими залізними кроками. Ось пролунав гуркіт нових вантажних автомобілів: до заводу під’їздили нові й нові партії залізних потвор. Натовп загув:
— Залізні штрейкбрехери!
— Говерс оголосив нам війну.
— Геть роботарів!
— Вони відбирають у нас останній шматок хліба!
— Геть!
Натовп сунув до вантажного автомобіля, з якого полісмени знімали чергову залізну потвору. Технік у спецодязі злякано зойкнув:
— Сержант!..
Цей вигук потонув у чіткій команді:
— Загін, уперед!
Полісмени розступилися. З-за їх ланцюга вийшли шеренгами по чотири штурмовики «Бойових хрестів». Вони йшли як на параді, далеко викидаючи ноги. Вони держали гвинтівки дулами вперед. Натовп робітників загув з новою силою.
— Фашисти! Фашисти захищають роботарів!
Гвинтівки загрозливо посувалися. Передні ряди робітників відсахнулися назад.
— Назад! Назад! — пролунав дзвінкий голос командира штурмовиків, що стояли біля автомобіля. — Назад! Інакше стрілятимемо!
— Мерзотники! — не витримав хтось у натовпі.
Але дула гвинтівок передньої шеренги «Бойових хрестів» майже уперлися в груди робітників. Чорна сталь дул блиснула просто перед очима.
— Назад! — пролунав знов голос командира.
Натовп не відступав. Штурмовики бачили перед собою загрозливі бліді обличчя робітників. Ще мить, і наступ «Бойових хрестів» спинився б. Але пролунала нова команда:
— Стріляти готуйсь!
Сухим металом клацнули затвори гвинтівок, що дивилися в груди робітників. В раптовій тиші злякано зойкнула якась жінка. І враз передні шеренги робітників натиснули назад. Натовп робітників почав відступати. А холодні дула гвинтівок слідкували за ним, захоплюючи кожен сантиметр майдану перед воротами, який звільняли робітники.
— Продажні собаки! Скільки за кожний крок дістаєте? — глузливо пролунав ззаду дзвінкий жіночий голос.
Проте, фашисти, немов нічого не чуючи, відпихали натовп далі й далі, не опускаючи гвинтівок. Нарешті вони спинилися.
А роботарі ішли від вантажних автомобілів до воріт. Вони нічого не чули, нічого не бачили, вони сліпо виконували наказ свого господаря…
Тим часом до сержанта підійшов якийсь невеличкий чоловік. Він щось сказав сержантові; той, згоджуючись, кивнув головою. Тоді чоловік повернувся до натовпу і підвів руку. Тім зразу пізнав його: то був секретар в синіх окулярах, що вчора приходив на засідання страйкового комітету.
Тім поглянув на Боба.
— От мерзотник! Невже буде й тут пташкою виспівувати!
Чолов’яга у синіх окулярах перечекав, поки на нього звернули увагу, і почав:
— Товариші, дозвольте мені, старому, досвідченому, так би мовити, робітникові, що кілька років уже охороняє ваші інтереси, сказати вам дещо.
— Не треба! Чиї там ти інтереси охороняєш? — вигукнув хтось позаду.