Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гаразд, хай буде по-вашому. Сідайте, прошу вас. Я тільки подзвоню телефоном.

Він узяв трубку. Через секунду гучний голос відповів йому, лунаючи по всій кімнаті:

— Станція керування роботарями слухає.

Бірз незадоволено скривив обличчя.

— Пробачте, Мадлено. Я забув вимкнути гучномовець, Адже вам нецікаво слухати цю розмову.

Мадлена байдуже махнула рукою.

— Робіть, як хочете.

Бірз повернув рукоятку, яка вимикала гучномовець. Тепер Мадлена чула лише його голос — впевнений, владний голос, що наказував:

— Система вісімнадцять, літера «К». Контакт чотири. Керування моїм кишеньковим генератором. Перевірте його приймання.

Він вийняв з бокової кишені невеличку чорну плескату коробку з блискучими кнопками і натиснув одну з них.

— Так? Правильно, значить, усе гаразд. Так, вистройте і залиште до мого сигналу. Все.

Бірз поклав трубку на апарат і звернувся до Мадлени знов таким самим ввічливим тоном:

— Все готово, Мадлено. Можу продемонструвати вам моїх роботарів. Не одного лише служника, що ось — бачите? — знов відкриває перед нами двері, а десятки роботарів, що чекають на нас.

Вони вийшли з кабінета. Мадлена мимоволі вже на східцях озирнулась: роботар стояв знов нерухомо, як статуя. І лише вогняне віконце на його голові жило якимсь незрозумілим дивним життям.

Здалека доносилися роздратовані вигуки робітників і сюрчки полісменів. Бійка перед заводом все ще тривала. Бірз нахмурився: це було неприємним ускладненням. А втім — хіба не сам він вирішив організувати сьогодні цей урочистий приїзд і марш роботарів через заводські ворота? Хай робітники, хай всі страйкарі подивляться на залізних штрейкбрехерів. Це непоганий спосіб психологічного впливу!

Мадлену вразило майже цілковите безлюддя на заводі. Порожні цехи, порожній велетенський двір, порожні проходи між цехами. Лише де-не-де можна було помітити окремі людські постаті. То були або доглядачі — представники своєрідної інституції, внутрішньозаводської напівлегальної поліції, або справжні полісмени, що проходили, оглядаючи подвір’я, як дбайливі вартові.

Далеко з лівого боку щось металічно блимнуло і зникло за рогом. Роботар? Адже саме в тій стороні заводські ворота. Мадлена запитливо поглянула на Бірза. Але той дивився в інший бік, набиваючи тютюном свою незмінну люльку. Тому Мадлена запитала про інше.

— Куди ми зараз ідемо?

Бірз вперше посміхнувся зовсім весело, навіть жартівливо.

— До гуртожитку роботарів.

А що Мадлена поглянула на нього дуже здивовано, то він додав:

— Адже я сьогодні ще не ставлю роботарів до роботи, до верстатів. Для цього потрібно дещо переустаткувати. От роботарі і йдуть до свого гуртожитку, де мусять перебути до завтра. Ну, не сердіться, Мадлено, це я, звісно, жартую. Просто — ми йдемо до цеху, де поки що поставлені роботарі. Проте, ось ми вже й дійшли.

Біля великих дверей тут стояв уже не роботар, не металічна людина. Двоє доглядачів, двоє людей у формених куртках компанії Говерса стояли при вході до цеху. Вони чітко піднесли долоні до кепі, побачивши Бірза, що запитав у них:

— Усе гаразд?

— Так, містер Бірз, — відповів один з доглядачів.

— Прошу, міс Стренд, — уклонився Бірз, показуючи Мадлені на двері і запрошуючи її увійти.

І, тільки переступивши поріг, Мадлена вже не стримала вигуку здивування, змішаного з страхом. Дійсно, це було дивне видовище.

Великі електричні лампи заливали яскравим білим світлом всі кутки великого приміщення, посередині якого рівними шеренгами по чотири в ряд стояли велетенські залізні потвори, стояли роботарі. Вони були схожі один на одного, як кілька краплин води. Око неспроможне було відрізнити їх чимсь одного від одного. Лише великі чіткі цифри на грудях кожного давали можливість помітити, що всі ці потвори були одного випуску, одної серії, зроблені один услід за другим. Номери йшли підряд:

В 460 «С»,

В 461 «С»,