Ідуть роботарі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чому ми приїхали до контори? Адже ви хотіли, здається, показати мені роботарів, а не заводських клерків?

Бірз усміхнувся.

— З вашого дозволу, я лише зроблю деякі розпорядження. Це нас не затримає, будьте певні. Тільки на одну-дві хвилинки я прошу вас зайти до мого кабінета. Прошу вас, Мадлено!..

— Ну, гаразд.

Швидкими кроками Мадлена піднялась широкими сходами на другий поверх, де був кабінет Бірза, який працював тепер у приміщенні головного інженера заводу. Бірз ішов за нею на відстані кількох кроків, уважно стежачи за ходою Мадлени — вільною, певною і сміливою. Зуби його були стиснені, він мов чогось ждав.

І майже водночас з тим, як на обличчі Бірза з’явилась урочиста усмішка, що розсунула його зціплені до того зуби, — майже водночас з тим Мадлена раптово спинилась і схопилась руками за перила. Її голос пролунав якось особливо тривожно.

— Томас, це ж ваш роботар! Чого він тут?

Просто при дверях кабінета стояла велетенська металічна постать. Вона стояла нерухомо, як мертва статуя, як стоять по музеях металічні постаті рицарів у панцері. Короткий, товстий і круглий циліндр-ковпак був у неї замість голови. І на ньому — дивне срібне півколо спіральної антени. Жодного руху, важкий непохитний спокій у довгих руках, опущених униз, у коротких товстих ногах, на які твердо спирався широкий тулуб з великим рубильником-вимикачем на грудях.

І тільки в маленькому овальному віконці на циліндрі-голові щось світилося неспокійним вібруючим оранжевим світлом. Наче щось кипіло, буяло і намагалось виплеснутись назовні. Це дивне вогняне око примушувало згадувати про казкових однооких гігантів-циклопів з стародавніх міфів…

Мадлена відступила на крок назад. Не відриваючи широко відкритих очей від металічної потвори, нового механічного циклопа, вона промовила:

— Чого він… він стоїть тут? Томас, який він страшний!..

Бірз ще раз посміхнувся — криво і саркастично. Але відповів лагідним, ласкавим голосом:

— Хай вас це не непокоїть, Мадлено. Це мій служник. А всі мої служники завжди до ваших послуг, Мадлено. От дивіться, який він запобігливий, цей механічний служник. Хіба він не кращий за живу людину?

Говорячи так, Бірз узяв Мадлену під руку і ввічливо, спокійно, але твердо провів її вперед, до роботаря. Мадлена зробила всього два-три кроки до дверей і здригнула.

Мов бачачи її, мов відчуваючи її наближення, роботар незграбним рухом уклонився їй, схиляючи вниз свій важкий тулуб і опускаючи довгі руки так низько, що вони торкнулися підлоги. Потім він випростався, повільно підвів руку і натиснув нею на двері, що широко відчинилися.

Бірз голосно розсміявся.

— Ну, хіба не чудовий швейцар? Як уклонився, га? Як двері відчинив! Дивіться, він навіть просить вас зайти.

Справді, роботар другою рукою зробив широкий жест, мов запрошував зайти до кімнати. Він застиг у цьому русі, тримаючи двері відчиненими.

— Ну, прошу, Мадлено! Повторюю, лише на одну хвилину, — говорив Бірз.

Його обличчя знов стало похмурим, посмішка зникла з нього.

Мадлена обережно пройшла повз роботаря, не зводячи з нього очей. Він залишався нерухомим. Але ледве вони увійшли до кабінета, як роботар, ніби побачивши це, опустив руку вниз. Двері м’яко зачинились, не підтримувані більше залізною рукою.

— Подобається, Мадлено? — запитав Бірз.

Мадлгна відповіла чесно.

— Краще без такої потвори. Я особисто віддам перевагу живому швейцарові.

Бірз знов посміхнувся.

— Звикнете, Мадлено. Це тільки спочатку, поки для вас це новина. А потім… потім ви звикнете до думки, що всі ці механічні люди існують для вас, готові до ваших послуг, готові виконати перші-ліпші ваші бажання, бо вони — мої служники, мої раби… вони біля ваших ніг так само, як біля ваших ніг, Мадлено, і я сам!..

— Томас, ви обіцяли мені не говорити поки що про ваші почуття, — перебила його Мадлена.

— Але ви дозволили мені сподіватися…

— Тільки не зараз… Іншим разом.

Мадлена м’яко поклала руку на плече Бірза. Її очі дивилися на нього з проханням. Томас Бірз чемно уклонився.