"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Стьопа змінив Запару.

Хлопцеві було холодно і хотілося спати. Позіхаючи, посидів він на камені, потім, щоб не заснути, встав і пішов повз ті скелі, між якими спали товариші. Оглянув щілини між скелями, подивився на небо, спостерігаючи зорі. Кілька років тому Стьопа мріяв стати астрономом. Він мав карту зоряного неба і театральний бінокль. Ночами вивчав по тій карті зорі.

Тепер він швидко знайшов знайомі сузір'я Великої і Малої Ведмедиць, Плеяди, Андромеду, Пегаса, Волосся Вероніки. Знайшов Венеру — цю найбільшу зорю неба, червонуватого Марса, Юпітера і Сатурна, які так помітно відрізняються від зір, що мерехтіли навколо них. Він знав напам'ять цифри про відстань між Землею і Сонцем, Землею і Місяцем, планетами та окремими зорями. Його захоплювало й лякало, що Сонце своїми розмірами в півтора мільйона разів більше за земну кулю; що найближча зоря Альфа Центавра, якої він ніколи не бачив, знаходиться від Землі на відстані трьох з половиною світлових років. А світловий рік — як це багато! За секунду промінь світла пробігає 300 тисяч кілометрів. Скільки ж кілометрів пробігає він за три з половиною роки?

Але споглядання зір не задовольняло Стьопу. Його цікавили зорі, оскільки вони були об'єктом мрій про міжпланетну, а може, й міжзоряну подорож. Стьопу потягло мандрувати по земній кулі. Скінчивши семирічку, він з товаришами вирядився в екскурсію до Москви і Ленінграда, а повернувшись назад в Архангельськ, улаштувався працювати учнем у порту. Незабаром комсомольський осередок виділив кількох комсомольців для посилки юнгами на пароплав. Стьопа упросився в число відряджуваних і потрапив на «Лахтак». Тут спочатку він проходив практику в кока в камбузі, де чистив та мив каструлі. Потім його перевели в днювальні. Він прибирав кубрики матросів та кочегарів і носив їм у їдальню сніданки, обіди й вечері.

Тепер Стьопа задивився на Полярну зорю. Чи вдасться, думав він, побачити колись цю зорю в зеніті, тобто над самою головою? Для цього треба попасти на Північний полюс: Полярна зоря стоїть майже над полюсом.

Відчувши холод, Стьопа рушив далі вздовж скель.

Думки перенесли його на південь. Він мріяв побувати на екваторі й у південній частині земної кулі. Там йому хотілось глянути на сузір'я Південного Хреста, що про нього він стільки читав. Він хотів би побачити Канопус — найблискучішу зорю Півдня. «А якби знайти сузір'я п'ятикутної зорі», — подумав Стьопа і знову підвів голову до неба, шукаючи зірок, так розташованих, що нагадували б емблему Червоної Армії.

Раптом позаду, серед каміння, почулося шарудіння. Юнга здригнувся і обернувся всім корпусом. У темряві між скелями він не побачив нічого, але ясно чув, що хтось наближається. Стиснув рушницю і став прислухатися. «Звір, ведмідь?» Але шарудіння нагадувало кроки людини. «Хто б це міг уночі тут ходити?» Стьопа хотів крикнути, але стримався. Треба було вияснити, що це: людина чи звір. Коли звір, то він стрілятиме, — у нього ж у руках прекрасна «Краг-Іоргенсен». Коли це людина, то треба її гукнути. Кроки наближаються, і Стьопа догадується, що це людина. Він відчуває хвилювання. Хто цей невідомий? Може, це хтось із групи Ельгара? А може… і страшний здогад спливає в мозку хлопця. Це ж може бути шкіпер Ларсен. Ось він уже зовсім близько. В темряві вимальовується постать людини.

— Хто там? — кричить юнга. — Хто йде?

Постать зупиняється.

— Хто такий? — вимагає юнга відповіді й зводить рушницю.

У відповідь — короткий блиск пострілу. Щось ударило в груди, у вухах грім — і хлопець падає на сніг. Він не бачить другого вогника, не чує другого пострілу і не відчуває, як друга куля обсмалює його плече: шкіпер Ларсен ще раз вистрілив у лежачого. Лише конвульсивно двічі набрав грудьми повітря і більше нічого не чув, не розумів, не відчував.

Ларсен на секунду зупинився, прислухався і ступнув крок до хлопця. За камінням почулися кроки. Шкіпер повернувся і кинувся тікати між скелями.

Бентсен спав дуже чуло і прокинувся після першого ж пострілу. Він вискочив з мішка в ту саму мить, коли розітнувся другий постріл. Збудив Запару й Вершомета.

— Ведмідь? — спитав мисливець, хапаючи рушницю.

Норвезький штурман не зрозумів, що сказав Вершомет, але він був певен, що Стьопа стріляв у звіра.

Всі троє з криками вискочили із скелястого грота.

Мисливець гукнув юнгу, але той не озвався. За десять кроків від них щось чорніло на снігу. Зрозуміли, що то юнга. Ведмедя не було видно. Він, мабуть, утік, почувши їх, і перед тим встиг ударити хлопця.

«А може, нещасний випадок?» — промайнуло в голові Запари.

Всі троє нахилилися над хлопцем. Мисливець, провівши рукою по тілу юнги, відчув кров.

— Поранений! — скрикнув він. — Не дихає! — В голосі його звучав жах.

Бентсен витяг змочену в нафті хустинку і запалив її як факел. При світлі цього факела гідролог почав оглядати юнгу. Він побачив, що куля пробила йому груди наскрізь. Але звідки рана в плечі? Потім він вислухав пульс.

— Він ще живий! — сказав гідролог. Сльози, скочуючись по його щоках, замерзали маленькими крижинками.

— Але як дві кулі могли влучити в нього?

Запара був певен, що це нещасний випадок.

Бентсен передав Вершометові факел і взяв рушницю, яка лежала біля хлопця. Він відкрив замок, заглянув туди і розрядив рушницю.

— П'ять, — сказав Вершомет, перелічивши патрони. — Він не стріляв з неї.

Всі троє перезирнулися.

— Шкіпер Ларсен, — твердо сказав Бентсен. — Він може нас усіх перестріляти. Будьмо обережні.

Запара переклав Вершометові слова норвежця. Вершомет оглянувся навколо і знов опустився на коліна перед тілом юнги. Гідролог перев'язував рани.