"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Мисливець стояв ніби на вершині високого трикутника, а дві групи озброєних людей займали місця на кутах біля основи трикутника. Вершометові стало ясно, що ті люди між собою перестрілювалися. Придивившись, він з радістю пізнав у тих двох, що лежали за камінням праворуч, Лейте і Стьопу. Значить, вони вирвалися з полону і навіть із зброєю.

До Вершомета приєдналися Карсен і Запара. Всі троє спостерігали нерівний бій між чотирма і двома. Постріли звучали рідко, і поки що жодна сторона не піддавалась. Але треба було припинити цю небезпечну перестрілку. Вершомет запропонував усім трьом дати кілька залпів угору. Карсен зрозумів мисливця і показав жестами свою згоду. Усі разом підняли рушниці і по команді Вершомета вистрілили тричі вряд. Після цього глянули вниз і разом засміялися: обидві ворожі партії камінням покотились в глибину долини. Очевидно, кожна група сприйняла їхні постріли як прибуття підмоги ворогові. Не гаючи часу, Вершомет і Карсен підвелися на весь зріст і почали гукати кожен до своїх земляків. Але ні норвежці, ні радянські моряки не звертали уваги на ті вигуки. Вони, не зупиняючись, котилися в долину, рятуючи себе від пострілів згори. Опинившись унизу, кинулися в різні боки: норвежці — на північ, а Лейте із Стьопою — на південний схід.

— Будемо наздоганяти? — спитав Запара.

— Щоб, бува, не постріляли, а втім… — не закінчив мисливець.

— Давайте білий прапор викинемо, — запропонував гідролог і, не чекаючи відповіді, витягнув кишенькову хустку і прив'язав її до шомпола.

Вирішили доганяти Лейте і Стьопу.

— З Ларсеном зустрінеться Ельгар, — сказав Вершомет Карсенові, і той, очевидно, зрозумів мисливця. Справді, Ларсен і його група подалися туди, де, напевне, мусили зустрітися з Ельгаром.

Умовившись, усі троє перекинули через плече гвинтівки і, прив'язавши до них білі хустки, почали спускатися з гори, щоб наздогнати Лейте й Стьопу. Спускатись було нелегко. Мусили робити чималий гак, щоб обійти урвище, яким закінчувалася гора. Коли опинилися в долині, то ті, кого вони доганяли, були вже на вершині другого горба. Не спиняючись ні на хвилину, всі троє почали сходити на цей другий горб. Над їх головами маяли білі хустки, що мусили свідчити про відсутність лихих намірів.

Час від часу Вершомет зупинявся і, набравши повні легені повітря, кричав:

— Стьоо-о-о-о-по-оо!

Та, очевидно, голос його так і не долетів до юнги. Обидва втікачі зійшли на гору й зникли. Проте Вершо-мет не підупадав духом: Лейте і Стьопа, певно, так натомилися за попередні дні, що куди там їм утекти.

Коли троє розвідників наблизилися до вершини гори, з-за каміння раптом залунав крик:

— Дядьку Юрій! Юнга пізнав Вершомета.

Через кілька хвилин товариші тиснули один одному руки. Лише Карсенові Лейте простяг руку з недовір'ям, з якимсь ніби побоюванням.

— Так ви врятувались? — спитав старий боцман свого заступника.

— Тому, що ви не стріляли, — відповів Вершомет.

— Я не про те. Скажіть, як ви врятувалися з пароплава і чому з вами цей норвежець?

Лейте був певен, що норвежці захопили «Лахтак» і що Вершомет і Запара врятувалися приблизно так, як і вони з Стьопою.

Коли Вершомет зрозумів, у чому річ, він голосно зареготав і покликав Запару:

— Дмитре Петровичу! Ви чуєте?

Але Запара не чув. Він стояв, вражений виглядом вершини цієї гори. Воронка у кілька десятків метрів завглибшки і понад сто метрів діаметром нагадувала кратер вулкана. Почувши, нарешті, своє ім'я, він обернувся і сказав:

— Хай я не буду Запара, коли це не згаслий вулкан.

Але вулкан не зацікавив ні Лейте, ні Стьопу. Вони слухали оповідання Вершомета про події позаминулої ночі. Коли мисливець скінчив, обидва моряки обернулися до Карсена. Лейте поплескав норвежця по плечу, а юнга міцно потиснув йому руку.

— Лейте, а ви наклепували на Павлюка, — докірливо промовив Стьопа.

— Каюсь, — відказав той.

— А тепер, — запропонував мисливець, — ходімо слідом за Ларсеном. Ми, мабуть, зустрінемо Ельгара і, думаю, станемо йому в пригоді.

Розділ VIII

Лейте і Стьопа розповіли про свої пригоди. Почувши стрілянину біля пароплава, вони впевнились у перемозі норвежців, бо не уявляли, як можна без вогнепальної зброї захистити пароплав від великого загону, озброєного рушницями, та ще зважаючи на несподіваність нападу; до того ж на пароплаві, вони знали, є зрадник. Коли стрілянина вщухла, вони подумали, що все скінчено і що «Лахтак» перейшов до рук шкіпера Ларсена. Маючи рушниці й запас патронів, вони вирішили поки що переховуватись на острові, а потім послідовною партизанською війною, а то й несподіваним наскоком на пароплав відбити «Лахтак». Пішли в глиб острова, шукаючи затишного місця. Плекали також надію, що, може, хтось із товаришів втік з пароплава і так само, як вони, блукає серед цих горбів. Сьогодні ранком, помітивши віддаля чотирьох чоловік, почали обережно до них скрадатися. Ці люди їх також помітили і почали стріляти. Моряки зрозуміли, що зустрілися з ворогами, і мусили одстрілюватися. І ті, й другі весь час ховалися за камінням, а тому жодна сторона жертв не мала. Але коли вони почули постріли у себе над головою, то подумали, як догадався тоді Вершомет, що до ворогів прибула підмога і зайняла дуже вигідну позицію. Тоді Лейте крикнув Стьопі бігти в долину.

— І ми, — пояснив юнга, — ретирувались.

Слід Ларсена повів долиною між горбами. Тут лежав глибокий сніг, укритий настом. Наст був не міцний, і без лиж вони глибоко загрузли б у сніг. Небо, як казав уранці Запара, почало вияснюватись. Незабаром над засніженими горбами та долинами засвітило сонце.