"Лахтак": читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Берег круто повернув на захід. У море вибігав гостроносий горбатий мис. Щоб не гаяти часу, вирішили йти навпростець через горб. Він був невисокий, — метрів із шістдесят, — але досить крутий. Довелося зняти лижі й нести їх у руках. На горі відчули наче подих теплого вітру. Під ними лежала невеличка бухточка, оточена крутими горбами з облізлим сніговим настилом. У бухті не побачили жодної крижини. Дослідники здивовано оглядалися. З води долітав легкий шум. Посередині бухти вода хвилювалась і шумувала, ніби нагазована. На воді біля берега блищали під сонцем сині розводи. Заледеніле море далеко відступало від бухти.

Моряки мовчки спостерігали дивне явище. Час від часу над шумуючою водою злітало каміння й шматки грязюки. Якась підводна сила вирувала в центрі бухти.

Запара перший порушив мовчанку.

— Гейзер. Підводний гейзер, — сказав він. — Друга Ісландія. А може… справжній підводний вулкан.

— Гейзер, що викидає нафту, — зауважив Бентсен.

Вони спустилися вниз. Вершомет умочив руку в воду.

— Тепла. Можна б скупатися, якби не мороз.

Справді, вода мала високу температуру, і Запара лаяв себе неймовірно за те, що не захопив з пароплава термометра. Спересердя він навіть хотів кинути в бухту свій геологічний молоток, бо він здавався йому ні для чого непридатним. Юнга із сміхом одібрав у гідролога цей інструмент.

— Ну, ходімо далі! — кликав Вершомет товаришів.

Ніяких інструментів, щоб робити спостереження, у Запари не було. Проте він вирішив набрати з бухти води, щоб потім провести її лабораторне дослідження. Але в що її набрати? Погляд гідролога зупинився на термосі. Довго не роздумуючи, він набрав води в термос. Після того почав по годиннику стежити за підводним вулканом, відзначаючи посилення та послаблення його діяльності.

Бентсен, орієнтуючись по компасу, накреслив у своєму блокноті план бухти.

— Пропоную назву для цієї бухти, — порушив мовчанку Стьопа.

— Яку?

— Бухта Браконьєрів.

Вершомет скривився, а Запара визнав, що вона поетична і відповідає історичній правді. Проте мисливець запропонував іншу назву: «Бухта переможених браконьєрів». Стьопа обстоював свою назву як коротшу, і нарешті мисливець з ним погодився.

Вже обійшовши бухту і підіймаючись на круту берегову терасу, вони раптом почули, що шум стих. Обернувшися, побачили, що вода в бухті заспокоїлася. Тільки ледве помітно хвилювалися широкі сині плями, розплившись на поверхні.

— Гейзер. Безперечно, — підтвердив Запара свій перший здогад. — Тепер я, здається, знайшов розгадку таємничої теплої течії біля південного берега острова. Існування її, очевидно, зумовлюється плутонічними[41] силами, що діють у глибині острова, а в тому числі й бухти.

Проминувши бухту, вони незабаром побачили за кількасот метрів від моря невелике нафтове озеро. На найближчому від нього горбі час від часу починали бити невеличкі джерела, викидаючи нафту, яка стікала тоненькими струмками до озера.

— Цим джерелам, — сказав Запара, — я дав би назву мікрогейзери. Вони ще більше переконують мене в активності підземних сил і до деякої міри нагадують Ісландію. Різниця лише в тому, що там гейзери хоч і значно сильніші, але вони викидають тільки грязюку, а тут ми маємо один з найцінніших продуктів для промисловості й транспорту.

— Ви думаєте — цей острів може мати майбутнє? — спитав Бентсен.

— Безперечно! Нафта — це кров сучасної індустрії. Автомобіль, трактор, тепловоз, теплоплав, літак вимагають нафти й її продуктів для себе на паливо. З нафти виробляють різні олії, починаючи від мастильної і кінчаючи олією для консервів. Мило, асфальт, парафін, вазелін, сахарин. Для пароплавів, що плавають Великим Північним морським шляхом, тут може бути паливна база.

Біля нафтових джерел вони затримались, і, коли рушили далі, сонце вже стояло над самим обрієм.

— Доведеться ночувати на снігу, — сказав мисливець.

— А коли скоро підемо, встигнемо дійти? — спитав Стьопа.

— Ні, пізно. Треба шукати місце для ночівлі. Ходімо далі.

Звертаючи на південь, берег уривався в море високими скелями. Вони блищали тисячами вкраплених у них золотих блискіток. То були пірити.

— Теж корисна річ, — сказав Бентсенові Запара, показуючи на ці блискітки.

Вершомет запропонував улаштуватись тут на нічліг. Товариші погодилися. В одному місці скелі зімкнулися так, що утворювали ніби грот. Тут же з-під снігу визирав плавник, невідомо як сюди занесений. Розгорнувши сніг, побачили попіл і вугілля — сліди вогнища. Очевидно, плавник було занесено сюди людьми.

Вершомет і Бентсен мали спальні хутрові мішки. В цих мішках влаштувалися на нічліг по двоє. Зважаючи на те, що вночі міг прийти білий ведмідь, вирішили по черзі вартувати. Першим на варту став Запара. Він спокійно провів дві години, думаючи про Ленінград і свою родину.

Розділ X

[41] Плутонічний — підземний.