Строк минає на світанку: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Якщо не будеш упевнений, не зупиняйся.

Вони поминули будинок, наче їхали не сюди, а кудись далі.

Будинок надійно зберігав таємницю. Він був такий самий, як і минулого ранку, о цій порі. Минулого ранку… Ще перед тим, як усе це сталося…

Коли проїжджали повз будинок, усі троє звернули очі на нього.

«Квін уже, певне, повернувся. Він уже там. О боже! — Тільки тепер, саме в цю мить, Руді почав охоплювати страх. — А що, як його ще нема?..»

Трохи перегодя Гріф повернув назад і під'їхав до будинку з другого боку. Нарешті він загальмував. Усі знову втупили очі у віконця машини.

Ніде ані душі…

— Можна зайти, — прошепотів Гріф крізь зціплені зуби. — Ходім.

Серце Руді було мов сполоханий птах, коли її витягли на тротуар, затиснули з обох боків і квапливо повели до будинку. Вони підійшли до дверей, сторожко озираючись довкола: чи не бачить хто.

Ніде не було нікого.

— Все гаразд, — сказала Джоан Брістоль з полегкістю.

— Де ключ, що був у неї? Швидко!

Вони штовхнули її через поріг і знову замкнули за собою двері. Руді слухняно виконувала все, що їй наказували. Та тепер уже справа доходила кінця. Тепер, коли двері замкнено, кінець насувався з кожною секундою. Навіть якщо К. він повернеться через п'ять хвилин, він однаково спізниться. І побачить її мертву, так само як побачив Грейвза. Навіть якщо він повернеться цю ж мить — однаково буде пізно. Просто тут залишаться ще два трупи. Ці люди озброєні, а в них з Квіном нічого нема…

А може… а може, він і зовсім не повернеться? Може, й з ним скоїлося якесь лихо?..

Темрява в будинку була непроглядна, як і раніш. І Джоан Брістоль сказала Гріфові майже те саме, що сказав К. він, коли вони вперше прийшли сюди разом:

— Не засвічуй світла, доки не піднімемося нагору.

І Руді здалося, що відтоді минуло багато-багато років. Але того разу тут не було вбивць. Тільки двоє молодих людей, що намагалися розпочати життя наново.

Гріф витер сірника, затулив його долонями й рушив попереду. Руді йшла слідом за ним — у пальті наопаш, з револьвером, наче припнутим до спини.

А що, як Квін дожидає там нагорі, в темряві? А що, як він зараз вийде і скаже: «Руді, це ви?» Тоді вона буде призвідницею його смерті. Вона принесе йому загибель. Якщо ж його там немає — загине вона сама. З цих двох можливостей вона віддавала перевагу другій. А втім, яка різниця? Тепер уже однаково пізно — жоден з них не встигне до автобуса. Місто взяло гору. Як завжди…

Вхід до кімнати, де лежав мрець, при тьмяному світлі Гріфового сірника видавався моторошним чорним проваллям. Потім у кімнаті спалахнуло світло, і Руді штовхнули туди. До мертвої людини. В порожнечу, де не було Квіна, що став би їй на допомогу.

Гріф сказав:

— Ну, мерщій шукай рахунок, і забираймося звідси.

Джоан Брістоль подивилася на підлогу і погрозливо обернулась до Руді.

— То де ж він є?

Вона й досі тримала в руці револьвер, але тепер він уже не впирався Руді в спину.

— Там, біля нього, я ж казала, — обізвалася Руді безживним голосом. І, трохи помовчавши, додала: — А ви мені повірили.

— То ти, виходить… — зойкнула Джоан і повернулася до свого спільника. — Ось бачиш, хіба я не казала!

Перед очима Руді майнув кулак.

— Де рахунок? У тебе? — ревонув Гріф.

Руді заточилася від удару, тоді криво посміхнулась.