Строк минає на світанку: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Двадцять одна хвилина на шосту

Руді стояла в темряві стінної шафи, зв'язана й безпорадна. Тепер їм уже ніяк не встигнути до автобуса. Бідолашний Квін! Чекатиме на неї там, у Грейвзовому будинку, в товаристві мерця, аж поки настане день і хтось поткнеться туди. Відразу ж зчиниться галас, його заарештують… І на цьому все скінчиться. Йому ніколи не стане сили здолати місто. Зрештою, ані ця жінка, ані її спільник не лишили нічого такого, що могло б їх викрити. Нічого й схожого на зламаний сейф — слід, що його залишив по собі Квін. І нехай вона потім звинувачує їх скільки завгодно — якщо, звісно, зостанеться жива. Однаково це все буде надаремно. Її слову ніхто не повірить…

Спливали неоціненні хвилини — хвилини, що їх можна було порівняти хіба з краплинами крові з серця. Певне, тепер уже пів на шосту. За десять хвилин вони з Квіном мали податися на автобусну станцію. Тепер цього вже не буде. Та й хіба вона не знала, що Нью-Йорк усе одно їх перехитрує? Він завжди бере гору. Адже вони всього-на-всього хлопець і дівчина з невеликого містечка. Хіба вони можуть змагатися з таким ворогом? Квіна посадять на електричний стілець, а вона назавжди залишиться грубою і злою найманою партнеркою в дансингу — в закладі, що скидається радше на заводський конвейєр, аніж на місце розваг. Назавжди. Без мрій, без сподівань…

Спливали неоціненні хвилини, хвилини, що їх не можна було зупинити…

Нараз двері до кімнати відчинилися, і хтось зайшов. У свідомості Руді блискавкою сяйнула нестямна надія. Ось воно — щасливий кінець, як у романі чи кінофільмі! Хтось прийшов, щоб вирятувати її в останню мить. Може, п'яничка черговий надумав подивитися, чи не сталося чого, бо завважив, що вона не вийшла разом з тими двома. Чи, може, це навіть сам Квін, котрого привело сюди незбагненне шосте чуття…

Аж ось почувся голос, хрипкий від люті. І всі її сподівання вмить розвіялись. Це був Гріф, спільник Джоан Брістоль. Вони повернулися, щоб рішити її тут-таки, на місці…

— Чому ти не подумала про це раніше, дурепо?! Глузду тобі забракло, чи що?

— Зараз я все з неї витрушу! — з погрозою мовила Джоан Брістоль. — Я б іще тоді про все дізналась, аби ти не вийшов із ванної так скоро. Адже щось таки її напоумило — звідки вона взяла мою адресу?..

Дверцята шафи розчахнулись, і Руді на хвильку приплющила очі, засліплена яскравим світлом. Вона відчула, як послабли пута, котрими її припнуто до стіни. Її витягли з шафи й шарпнули рушника з рота, щоб вона могла говорити.

— Спробуй мені крикни, то я зараз тобі заціплю! — пригрозила Джоан Брістоль і звела руку.

Та Руді не могла кричати, хоч би й хотіла.

Джоан ухопила її за волосся і смикнула голову назад.

— Ну, тільки не крути! Ти ось що мені скажи: як ти дізналася про мене? Звідки вивідала, де я живу? Я рватиму на тобі волосся, аж поки ти скажеш усю правду!

Руді відповіла здавленим, але твердим голосом:

— Ви загубили там рахунок за готель. Я знайшла його в кімнаті, де лежав Грейвз.

Удар! Вона почула такий звук, неначе паперовий мішечок з водою впав із третього поверху. Але вдарили не її, вдарили Джоан.

— Ач, ти!.. — прохрипів Гріф. — Так я й знав, що ти утнеш якусь дурницю! Було б іще залишити у нього в кишені свою візитну картку. Це одне й те саме.

— Вона бреше! — вереснула Джоан Брістоль. Одна щока її поволі багровіла, немовби вкриваючись екземою. — Я ладна заприсягтися, що бачила його в своїй сумці, коли повернулася сюди.

— Ти виймала рахунок із сумки, показувала йому? Кажи — виймала?

— Авжеж, виймала! Ти ж сам знаєш: ми вирішили, що я покажу йому, як мені потрібні гроші. Але я поклала його назад, Гріфе! Принесла його сюди!..

Руді похитала головою.

— Мабуть, він випав. Рахунок на сімнадцять доларів вісімдесят дев'ять центів. А на ньому написано чорнилом: «Прострочений». І навіть номер кімнати є.

Гріф смикнув Руді за волосся.

— Ти принесла його сюди? Що ти з ним зробила? Де він?

— Я залишила його там, де він лежав. Я боялася щось чіпати і залишила все як було.

Джоан підступила ближче.

— Не вір їй. Вона могла забрати його з собою. Обшукай її.

— Обшукуй сама. Ти краще знаєш, де ви, жінки, щось ховаєте.

Руки Джоан стали швидко й ретельно обмацувати Руді, не минаючи ані дюйма. Ноги Руді були зв'язані докупи. Рахунок лежав у панчосі з внутрішнього боку ноги. Джоан обмацала панчохи іззовні.

— При ній рахунку нема.