Строк минає на світанку: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тоді мусимо йти туди й забрати його. Не можна, щоб він там зостався. Це нас викаже. Ах ти ж дурепа!

— Зажди-но, Гріфе! — швидко мовила Джоан Брістоль, ледь розтуляючи уста, але Руді почула. — Давай візьмемо її з собою і залишимо там, разом з ним. Зробимо все так, щоб скидалося, ніби вона сама… — Вона мотнула головою в бік Руді й провадила далі ще тихіше, та Руді однаково почула, бо все в ній було напружене до краю: — Ти зможеш зробити те, що хотів із самого початку, але не тут, а там. І нехай вони спробують розплутати цю справу! А ми собі лишимось осторонь.

Гріф з хвилину розмірковував. Очі його палали.

— Це єдина рада, Гріфе! Вони подумають, що це вчинила вона, а потім заподіяла смерть і собі.

Він кивнув головою.

— Гаразд. Тільки треба буде провести її повз чергового так, немов вона п'яна, розумієш? І доводиться її підтримувати. Я таки змушу його вийти з-за стойки, як казав спершу. А ми ніби просто проводжаємо її додому, оце і все. Рук не чіпай, нехай будуть, як є, а ноги розв'яжи, щоб вона могла йти.

Джоан Брістоль узяла своє пальто й накинула на плечі Руді, сховавши зв'язані руки.

— Зніми їй з шиї рушника, — сказав Гріф. — На, візьми. — Він передав жінці щось чорне, з металевим полиском. Певне, з цього револьвера й застрелено Грейвза.

Револьвер опинився під пальтом, і ліва рука Джоан Брістоль притиснула його до спини Руді, неначе хотіла проштрикнути її тим чорним тупоносим револьвером.

— Тепер зачекай тут. Я спущуся вниз, виведу з гаража машину й задурю голову черговому. Це забере хвилин десять. А тоді виходь і ти.

Двері за ним зачинились, і жінки лишилися самі.

Вони не розмовляли. Не обізвались одна до одної ані словом. Мовчки й напружено стояли поряд, і ззаду на пальті випинався ніби невеличкий наметик — там, де ліва рука Джоан Брістоль притискала до спини Руді револьвер.

«Цікаво, — подумала Руді, — чи вистрілить вона, якщо я раптом ступну вбік, щоб відсунутись од револьвера?»

Та пробувати вона не стала, і не тільки через те, що боялася. Адже вони намірялися везти її туди, куди вона сама весь час хотіла їх заманити, — на місце злочину. То чом би й не поїхати? Інша річ, що, може, їй більше не випаде нагоди втекти. Тут така нагода нібито є. І все ж чому б не заждати? Адже туди прийде і Квін.

Нарешті Джоан Брістоль заговорила:

— Ну, годі. Тепер ходімо. Тільки хочу тебе попередити: якщо ти хоч писнеш на сходах, або коли будемо йти через вестибюль, або ж на вулиці, біля машини, — я вистрілю. І не думай, що я жартую. Я ніколи не жартую Зроду не мала почуття гумору.

Руді нічого не сказала. Тільки подумала, що так воно мабуть, і є. І що це жахливо — завжди бути злою, злою на весь світ.

Вони вийшли з кімнати й рушили затхлим коридором.

Зненацька десь за дверима задзвонив будильник. І обом здалося, ніби поміж них пробіг електричний струм, передавшись від одної до другої через револьвер. Руді почула, як Джоан Брістоль тяжко звела дух у неї за спиною. І зрозуміла: тільки чистісінька випадковість урятувала її від пострілу, коли та здригнулася, нараз почувши дзвінок…

Вони повернули до бічних сходів. Звідкись ізнизу до них уже долинав Гріфів голос. Лункий, безвиразний голос.

— Та хильни ще трохи! Не манірся!

— Стій! — прошепотіла Джоан Брістоль на долішніх східцях.

Стойки чергового звідти не було видно.

Хтось похлинувся, закашлявся. І знову почувся Гріфів голос:

— Стривай, стривай, не видудли всієї пляшки!

— Ну! — шепнула Джоан і підштовхнула Руді револьвером, неначе то був важіль, що керував її рухами.

У вестибюлі видно було самого Гріфа: він навалився на стойку, підперши голову руками.

На якусь дивовижну істоту — двоголову, чотириногу, з чудернацьким горбом на спині, — скидалися ці дві жінки. Дві жінки і револьвер. Гріф навіть не обернувся.

Вони були вже біля машини, коли він наздогнав їх. Машина стояла недалеко від готелю. Джоан Брістоль звеліла Руді сісти ззаду і сама сіла поруч неї. Гріф сів за кермо. Вони не сказали одне одному ані слова. Джоан пересунула револьвер, і тепер він упирався Руді п бік. Руді сиділа тихо, зовсім не пручаючись.

Доїхали швидко. Коли повернули на Сімдесяту вулицю, Джоан сказала: