Строк минає на світанку: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну гаразд, я хотів би поглянути на той чек, що ви маєте, — поступився він. — Правда, він ні для кого анічогісінько не вартий. Просто вийшло непорозуміння і…

Квін не попустив йому.

— Чек повернуто з банку, — мовив гостро.

Голос і це проковтнув.

— Дозвольте мені спитати вас… Ви казали, ваше прізвище Флін?

— Квін. Та це не має значення.

— Розкажіть мені трохи про себе. Хто ви? Де робите?

— А яке це має відношення до нашої розмови?

Голос правив своєї:

— Ви одружені? Маєте сім'ю?

Квін зволікав з відповіддю. Навіщо він про це питає? Щоб прикинути, скільки заплатити йому за мовчання? Ні. Тут якісь інші мотиви. Може, хоче дізнатися, чи буде хто розшукувати його, Квіна, якщо… якщо з ним щось станеться…

Він відчув, як йому на потилиці дибиться волосся.

— Я одинак, — сказав нарешті. — Живу сам-один.

— І не маєте хоч би сусіда по квартирі? — вкрадливо допитувався голос.

— Нікого. Як самотній вовк.

Голос, здавалося, примірявся. Ходив довкола, обнюхував капкан і, нарешті, потягнувся до принади. Квін відчув, що принадою був уже не чек. Нею було його життя.

— Ну, то слухайте, Квіне. Я хочу побачити чек і, може, спробую щось для вас зробити.

— Авжеж, це справедливо.

— Де ви зараз?

Квін подумав, чи можна сказати правду. Мабуть, можна.

— Я на П'ятдесят дев'ятій вулиці. Знаєте, така маленька кав'ярня… На П'ятдесят дев'ятій вулиці. Я дзвоню звідти.

— Зараз я одягнуся… Розумієте, коли ви подзвонили, я був уже в ліжку. Я одягнусь і вийду, а ви йдіть… Стривайте, я подумаю…

Голос намагався щось обміркувати. Не тільки, де їм зустрітися, а щось іще. Квін спокійно чекав.

— Так от, я вас прошу: ідіть до Колумбової площі… знаєте, де Бродвей збочує від Центрального парку? На розі побачите кафе, воно відчинене цілу ніч. Зайдіть туди і… Ви маєте при собі гроші?

— Ні.

— Ну дарма, однаково зайдіть туди. Вас там ніхто не потурбує. Скажете, що чекаєте на когось. Сядьте біля вікна, біля самого вікна, що виходить на Бродвей. Через п'ятнадцять хвилин я дам вам знати.

«Навіщо йому знадобилося, щоб я перейшов в інше місце? — думав Квін. — Чому не хоче зустрітися зі мною тут? Певне, боїться пастки. Боїться, що тут зі мною хтось є. Він не сказав: «Я прийду туди». Сказав: «Я дам вам знати». Хоче побачити, чи я справді сам. Він веде хитру гру, та хоч би яка хитра вона була, це його не врятує. Чек у мене. І він хоче дістати його, хай би навіть це забрало цілу ніч і йому довелось би обійти весь Нью-Йорк…»

Квін і далі удавав з себе простодушного недотепу.

— Гаразд, — погодився він.

— Через п'ятнадцять хвилин, — повторив голос.